— Ви читали «Життя Мопассана» Лану?

— Звичайно…

Клаус посміхнувся.

— Ви здивовані?

— Я трохи здивований тим, що ви погодились працювати в мене за таку скромну оплату. Ви знаєте мови, розумієтесь у літературі і могли б знайти пристойніше місце в якійсь солідній фірмі.

— Я збираюся це зробити, шеф. Але мені потрібні пристойні рекомендації і досвід секретарської роботи, — майже скоромовкою випалила Еллінг, ніби давно підготувала цю відповідь.

— Мені не вистачатиме вас, Маргарет, коли ви підете.

— І все-таки це колись станеться, — Помовчавши, вона додала: — Я хочу подорожувати, побачити світ, хочу пожити в різних країнах.

— Але для цього потрібні гроші, і немалі.

— Я сподіваюсь, що матиму їх.

— Чи не підкажете ви мені: як можна швидше розбагатіти?..

— Не іронізуйте, шеф. Недобре сміятись над бідною дівчиною.

— Я і не думав…

— Якою я вам здаюся, шеф? — раптом спитала Маргарет і з цікавістю глянула на Клауса.

— Ви чарівні, Маргарет.

— Чому ж ви не допускаєте думки, що я можу щасливо вийти заміж?

— Маргарет, але ж одруження не планують! — емоційно, аж ніби трохи навмисне, промовив Клаус.

— Шлюб — це насамперед союз двох людей, які потрібні одне одному. Хіба не так?

— Так, але… кохання хоча б напочатку мусить бути між ними?

— А хто вам сказав, що я збираюсь виходити заміж без кохання?.. Все залежить від обставин. Можливо, я і буду кохати свого чоловіка… Ну, а якщо ні, то хіба кохання ми зустрічаємо лише в шлюбі?