— Отець Шеймас Реттіґан, — пролунало з телеекрана.
— Дай-но назад! — крикнув я.
Крамлі перемкнув.
«…Собор Святої Вібіани».
Статична буря, і зображення засніжило.
Крамлі гримнув кулаком по клятому телевізору.
«…Природні причини. Подейкували, що він стане майбутнім кардиналом…»
Інша заминка. І ящику гаплик.
— Гадаю, його треба полагодити, — визнав Крамлі.
Ми обоє глянули на телефон, ніби кажучи йому задзвонити.
А тоді обоє підскочили.
Бо дзвінок таки пролунав!
Розділ двадцять шостий
То була жінка, асистентка отця Реттіґана, Бетті Келлі. Говорила надзвичайно невиразно, тож уже втретє прохала нас прийти на допомогу.
Я ж запропонував найменше, що було в моїх силах, — навідатися до неї.
— Тільки не забаріться, а то мене не стане, — ридма заридала вона.
Коли ми з Крамлі прибули, Бетті Келлі уже вичікувала нас надворі, перед собором Святої Вібіани.
Ми постояли якусь мить, аж тут вона угледіла нас, мигцем, напівпритомно змахнула рукою, а тоді понурила погляд. Підібравшись ближче, ми спинилися поруч неї. Я відрекомендував Крамлі.
— Мені прикро, — почав я.
Вона підвела голову.