Розділ XII

Сага про Раґнвальда

Роберт саме попрощався зі Свейном і підходив до свого під’їзду, коли задзвонив мобільний телефон. Телефонувала Інґеборґ Мюкле. Голос мала дуже збуджений.

— Роберте! Я знайшла її!

— Кого знайшли?

— Вона лежала в підвалі, у запаснику Фонду старожитностей, — Інґеборґ навіть не слухала хлопця. — Сага, Роберте! Сага! Стародавній пергамент! Дослідники ніколи не сприймали всерйоз існування «Саги Раґнвальда». Вважали її вигадкою, такою собі казкою. Але ось я знайшла давній пергамент! Оригінал! Текст Саги!

Якусь мить Роберт вражено мовчав.

— І про що там ідеться?

— Я ще не встигла багато прочитати. Письмо нерозбірливе, та й написано давньонорвезькою мовою. Прочитання забирає купу часу. На першій сторінці намальовані такі самі символи, що й на скриньці, яку знайшла твоя мама у Бурґюнні: анкх, ty і хрест!

Роберт відразу згадав ті символи:

— А ще гьовдінґ Раґнвальд Кривавий Зуб щось написав про прикрасу, власницею якої монахи називали святу діву, і що там чогось бракує…

— Кулон-трикутник! — вигукнув Роберт.

— Власне! Він, щоправда, ні словом не згадує про Луну. Певно, вважав захоплене місто Римом. З того, що я поки зуміла розшифрувати, можна зрозуміти, що Раґнвальд і вікінги знали про особливість прикраси.

— Я вже майже вдома. Чи могли б ми з мамою навідатися до вас?

— Звичайно! Приходьте! Буду рада вас бачити! Мені потрібна допомога твоєї мами в перекладі тексту. Я у своєму кабінеті в Фонді.

— Ми скоро будемо!

II

Роберт хутко вибіг нагору сходами. Знахідка Інґеборґ Мюкле була справжнім проривом у розслідуванні! Прикраса, яка належала святій діві…

Хлопчик нараз зупинився, мов укопаний.