Тепер він не мав на собі чернечої ряси з каптуром. Але Роберт упізнав його. Палаючі очі. Перстень.
Той самий чоловік! Роберт не мав ані крихти сумніву.
Як і тоді в катакомбах, чернець повів рукою від чола до живота, а тоді — від плеча до плеча.
Перехрестився.
—
—
Латина (латинська мова) була мовою, якою розмовляли в Римській імперії. Хоч мова вже давно стала мертвою, нею досі користується католицька церква, її знають науковці.
Чернець ступив крок до Роберта.
— Що ж, Роберто… Ось ми й знову зустрілися.
Він говорив ламаною англійською, але Роберт чудово його розумів.
—
— Мовчи, жінко! — суворо відрізав чернець, але потім голос його пом’якшав: — Ми вас забрали до себе в гості, бо потребуємо вашої допомоги.
— У гості? Та ви нас викрали! — гнівно вигукнула мама. — Вивезли силою! Ви…
— Тихо! — владно урвав її чернець.
— Хто ви?
— Це ченці ордену Доміні Канес, мамо, — озвався Роберт. — Господні Пси…
Лючіо кивнув.
— Нам відомо, що ти шукав інформацію про нас у інтернеті. Але як ти довідався, до якого ордену ми належимо?
Роберт кивнув на каблучку ченця. З хрестом та іклом.
— Моє шанування! — мовив чернець. — Я — Лючіо. Я смиренний служитель Бога Отця, всемогутнього Творця неба й землі. Я — його знаряддя, його раб.