Роберт і мама мовчали.

— Нам потрібна ваша допомога, — повторив чернець. — Напевно, ви не розумієте, чим можете допомогти.

— Ні, не розуміємо, — погодилася мама.

«Вони шукають прикрасу», — подумав Роберт.

— У вас є те, що належить нам, — сказав чернець.

— Що такого ми можемо мати, що належить вам? — здивовано запитала мама.

— Не роби з нас дурнів, жінко! Ти чудово знаєш, що ми шукаємо!

— Ні… І Роберт не знає.

— Можеш і далі вдавати невідання. Але ми, зрештою, добудемо те, що шукаємо. Зажди так було!

— Що ви маєте на увазі?

— Ми знаємо методи добування правди, які не хотіли б тут застосовувати. Методи, які упродовж століть допомагали нам досягнути мети.

Роберт і мама переглянулися.

— Ти знаєш, про що вони говорять? — запитала мама.

— Прикраса… — прошепотів Роберт.

— Амулет?

Чернець зрозумів.

— Амулет! Де амулет?

— Це про них мовиться? Про амулети? — мама похитала головою. — Чому було відразу так не сказати? Ні я, ні Роберт не збираємося вдавати з себе героїв… Ми не маємо амулетів.

— Амулетів? — вражено перепитав чернець, а в льоху стало зовсім тихо.

— Ну так… Це ж за ними ви полюєте?