— Правильно. Ми, що маємо такі здібності, уміємо відкривати канали до царства мертвих. Там запитуємо в мертвих і передаємо відповіді їхнім коханим та рідним, які залишилися жити на землі.
— Покійники, сподіваюсь, сюди не приходять? Ну… у тілі? — поцікавився Свейн. — Лише розмовляють?
— Не хвилюйся, — усміхнулася медіум. — Вони розмовляють через мене…
Одна з жінок вимкнула телевізор. Друга почала запалювати цілий ліс свічок. Вимкнула верхнє освітлення. Вітальня миготіла відсвітами вогників. Медіум пов’язала на голову хустку. Вона сіла за круглий стіл, і всі взялися за руки.
— Тепер заплющмо очі, — звеліла медіум тихим голосом, — і відкриймося для мертвих!
Так вони сиділи довгий час. Роберт відчував, як долоні жінок по обидва боки ритмічно стискали його руки. Хлопець не знав, як це воно — відкритися для мертвих, але старався. Йому було моторошно на душі, він глянув на Свейна, який мружився і почувався дуже некомфортно.
У глибині кімнати почувся низький, незрозумілий звук. Немов дзвін далеких-далеких церковних дзвонів.
Медіум щось тихо бурмотіла. Нерозбірливі слова. То скидалося на черевомовлення. Вона гойдала головою, вимальовуючи нею кола. Раптом відкинула голову назад.
Деякі християни, такі як, скажімо, п"ятидесятники, вірили у дар «мовлення мовами» — глоссолалію. Це незрозуміла мова, що складається з дивних звуків, яких не існує у природі. Дехто вірить, що цією мовою, як священним даром, наділив їх Бог. Інші члени релігійної громади можуть перекладати «черевомовлення» звичайною мовою.
Принаймні Робертові так почулося.
Майже… нелюдським голосом.
Свейн широко розплющив очі. Налякано подивився на Роберта. Самими лиш губами безгучно щось запитав, але Роберт його не зрозумів, лише здогадався, що мала б означати Свейнова міміка: «Утікаємо?»
— Кханді цтхулгу зхач харелун! — вигукнула медіум.
Гучно, пронизливо.
— Це — мова мертвих, — прошепотіла жінка, що сиділа ліворуч від Роберта.
Мова
Роберт відчув, як йому пересохло в роті.