— Вона в трансі, — пояснила жінка ліворуч.

— Ааааанґеліноооо! — заволала медіум. — Ти тут, Анґеліно? Анґеліно, згах магль акчі аллам!

Холодний повів протяв кімнату. Заблимали свічки.

— Анґеліно — мазх вагль зхач! — мовила медіум.

— Вона умовляє Анґеліну прийти до нас, — пошепки пояснила жінка ліворуч.

— Анґеліно, душе у царстві мертвих! Зваахз кегль зух, я кличу тебе, Анґеліно, альх зюллох цтгулгу зхач харегм, тут є хтось, хто хоче поговорити з тобою, згач магль акчі, подай нам знак, Анґеліно!

Тепер Роберт відчув повів теплого вітерцю.

— Вона тут, — мовила медіум.

Роберт роззирнувся навколо, але нікого не побачив. Відчував лише дивний, теплий подув вітру.

— Тепер можеш з нею говорити, — прошепотіла жінка ліворуч.

— З Анґеліною?

— Так. Вона тут.

— Але я її не бачу.

— Вона невидима. Однак може розмовляти через свого медіума.

Роберт глянув на медіума, яка сиділа з напіврозтуленим ротом. Очі їй закотилися, видно було тільки білки.

— Анґеліно? — запитав Роберт.

Медіум смикнулася на стільці.

— Слухаю… — озвалася вона раптом тоненьким дитячим голоском.

— Це ти, Анґеліно?

— Звісно, я.