— Тільки ж нікому ні слова про те, що були тут! — застерегла жінка.

У вітальні сиділи ще дві жінки, пили червоне вино й дивилися телевізор. Вони солодко заусміхалися до Роберта й Свейна.

— Я читала про тебе в газеті. Яка ж це була газета? Здається, «Дагбладет»? — сказала медіум. — Коли ти зателефонував, я відразу згадала. Це ж тебе засипало в катакомбах?

— Так.

— Тому ви прийшли до мене?

— Я… — Роберт зам’явся.

— Не бійся нам зізнатися, — заспокоїла медіум. — Ми знаємо, не все є таким, як вважають інші.

— Я декого зустрів там, у підземеллі.

— У катакомбах?

Роберт кивнув.

— Її звуть Анґеліна.

— Анґеліна… Гарне ім’я.

— Я гадаю, вона примара…

Навіть у сутінках Роберт помітив, як три жінки перезирнулися.

— І тепер ти хочеш увійти в контакт з Анґеліною? — запитала медіум.

— Якщо це можливо. Я ж не знаю, чи вона мертва.

— Усе можливо. Але чи ти певен, що насправді цього хочеш?

— Якби не хотів, не прийшов би.

— Знаєш, що таке спіритичний сеанс?

— Розмова з мертвими.