— Ми тупцюємо на місці, — пригнічено сказав Лючіо.

Він розмовляв по телефону з кардиналом. Послідовно, пункт за пунктом, викладав усе, що трапилося останніми днями. Ходіння назирці за Робертом і його мамою. Проникнення до помешкання. Стеження.

Кардинал говорив м"яко, однак вчувалося його нетерпіння.

— Ви повинні знайти амулет, — раз по раз повторював він.

— Ми робимо все можливе, отче.

— Замало робите, Лючіо!

Гострі, погрозливі нотки закралися у голос кардинала.

— Мені шкода!

— Бог розгнівається, якщо ви не знайдете коштовність, — вів далі кардинал. — Бог покладається на тебе. Як і я покладаюся…

Лючіо заплющив очі.

«Я ось-ось зраджу сподівання Господа, — подумав він. — Не лише кардинала… Не лише ордену… Але й самого Бога…

Він не мав на це права.

— Іноді… — мовив кардинал, і голос його знову пом"якшав і потеплів, став таким, яким його знав Лючіо. — Іноді ми повинні зробити те, що вкрай необхідно. Навіть якщо це нам не подобається.

— Необхідно, отче? — розгублено перепитав Лючіо.

— Так, необхідно! В ім"я Бога! — рішуче сказав кардинал і поклав слухавку.

Іноді ми повинні зробити те, що вкрай необхідно.

«Я не підведу, — подумав Лючіо. — Зроблю усе, щоб знайти амулет. Абсолютно все!»

Розділ XI

Сеанс

Осло I

— Більшого безглуздя я ще в житті не чув! — сказав Свейн, щиро регочучи.