— Не треба, Денні, — неспокійно попрохав Ралфі. — Не… не в цій темряві.

Навкруг них таємничо потріскував ліс. Припинила свій плач дрімлюга. Десь позаду хруснула гілка, ледь не скрадливо. Денне світло вже майже пішло з неба.

— Час від часу, — продовжував Денні лячно, — коли який-небудь малий засеря виходить надвір після темряви, той привид вихоплюється з-поміж дерев, лице в нього все зогниле і заляпане піском з пливуна…

— Денні, ходімо.

У голосі його малого брата чулося справжнє благання, і Денні перестав. Він уже ледве самого себе не налякав. Дерева стояли темні, згромаджуючи якісь сутності довкіл себе, ворушачись звільна під нічним вітерцем, тручись між собою, порипуючи своїми суглобами.

Ще одна гілка хруснула ліворуч від них.

Денні раптом пошкодував, що вони не пішли дорогою.

Хруснула ще одна гілка.

— Денні, мені страшно, — прошепотів Ралфі.

— Не будь дурником, — сказав Денні. — Ходімо.

Вони рушили знов. Під підошвами порипували соснові шпички. Денні запевняв себе, що ніякого хруску гілок він не чув. Нічого він не чув, окрім них. У його скронях гупала кров. Руки в нього похололи. Рахуй кроки, наказав він собі. Ми будемо на Джойнтер-авеню через двісті кроків. А вертатимемося додому дорогою, щоби цьому засері не було страшно. Вже за якусь хвильку ми побачимо вуличні ліхтарі й почуватимемося дурниками, але це так добре — почуватися дурниками, тож рахуй кроки.

Один… два… три…

Ралфі заверещав.

— Я його бачу! Я бачу привида! Я ЙОГО БАЧУ!

Жах розпеченим залізом стрибнув у груди Денні. Немов мурашки побігли вгору по його ногах. Він би розвернувся і побіг, та в нього вчепився Ралфі.

— Де? — шепнув він, забувши, що сам щойно був вигадав того привида. — Де? — вдивлявся він у ліс, змертвіло боячись того, що може побачити, а бачив лише чорноту.

— Він уже щез — але я його бачив… його. Очі, я бачив очі. Ох, Денні… — белькотів Ралфі.

— Нема тут ніяких привидів, дурню ти. Ходімо.

Денні взяв брата за руку і вони рушили далі. Власні ноги йому відчувалися ніби зробленими з десяти тисяч гумок для стирання олівцевих написів. Коліна в нього тремтіли. Ралфі тулився до Денні, ледь не зганяючи його зі стежки.

— Він слідкує за нами, — прошепотів Ралфі.