— Ні.

Ґорбі всміхнувся і кивнув:

— Ми хотіли б потримати його у нас для обстеження, якщо можна.

— Звичайно, — сказав Тоні. — Звичайно. У мене «Синій Хрест»[77].

— У нього дуже уповільнені реакції, — сказав лікар. — Ми зробимо кілька рентгенівських знімків, спинномозкову пункцію.

Очі Марджорі Ґлік повільно витріщалися:

— У Денні лейкемія? — прошепотіла вона.

— Місіс Ґлік, поки важко…

Але вона вже зомліла.

Бен Міерз був одним з тих добровольців Салимового Лігва, які шукали Ралфі Ґліка, прочісуючи хащі, і не отримав за свій клопіт нічого, крім застряглих за манжетами штанів реп’яхів нетреби та гострого нападу сінної лихоманки, спричиненої пізньоквітним золотушником.

Після третього дня пошуків він зайшов до Євиної кухні з’їсти порцію равіолі з бляшанки, щоби потім упасти в ліжко, поспати перед писанням.

Там він побачив Сюзен Нортон, яка поралася біля кухонної печі, готуючи щось на кшталт смаженини з фаршу з овочами. Чоловіки, які щойно повернулись додому з роботи, сиділи навколо столу і, прикидаючись, ніби балакають, хтиво глипали на неї — на Сюзен була підв’язана вище пупа вилиняла картата сорочка та обрізані зі штанів вельветові шорти, Єва Міллер прасувала у відокремленому від кухні закуті.

— Агов, а ти тут що робиш? — запитав він.

— Готую тобі пристойну їжу, щоб ти не перетворився зовсім на тінь, — відповіла вона, а Єва пирхнула сміхом з-за рогу стіни.

Бен відчув, що в нього палають вуха.

— Куховарить направду добре, вона вміє, — сказав Проноза. — Я розуміюся. Я додивляюся.

— Екби ти іше дужче додивлявсь, у тебе б й очі повипадали з очниць, — докинув Ґровер Верілл і захихотів.

Сюзен накрила смаженину кришкою, поставила в духовку, а потім пішла на задній ґанок почекати до її готовності. Сонце сідало червоне, хворобливо спаленіле.

— Є хоч щось?

— Ні, нічого.