Чинний лікар, чоловік на прізвище Ґорбі, відвів містера Ґліка вбік.

— Чи траплялися коли-небудь у вашого сина напади астми?

Містер Ґлік, напружено моргаючи, похитав головою. Менш ніж за тиждень він постарішав на десять років.

— Були якісь прояви ревматичної лихоманки?

— У Денні? Ні… тільки не в Денні.

— А чи робили йому протягом останнього року туберкулінову пробу?

— Туберкульоз? У мого хлопчика туберкульоз?

— Містере Ґлік, ми просто намагаємося з’ясувати…

— Мардж! Марджі, підійди-но сюди!

Марджорі Ґлік підвелася і повільно рушила коридором. Обличчя в неї було бліде, зачіска безладна. Вона мала болісний вигляд жінки в лещатах жорстокої мігрені.

— Денні робили у цьому році в школі яку-небудь туберкулінову пробу?

— Так, — апатично промовила вона. — На початку навчального року. Реакції не дало.

Ґорбі запитав:

— Він кашляє вночі?

— Ні.

— Скарги на біль у грудях або в суглобах?

— Ні.

— Болісне сечовипускання?

— Ні.

— Якісь аномальні кровотечі? Кров з носа чи кривавий кал, чи навіть аномальна кількість подряпин або синців?