— Їй-бо, щодо пива я залюбки, — відповів Бен, і його усмішка поширшала. — Два або три, та й квит.

Білл вибухнув гучним сміхом.

— Окей, ти моя людина. Ходімо.

При звуку цього сміху наче якийсь дивний контакт відбувся між двома жінками, які мали між собою сильну схожість. Лоб Енн нахмурився, тоді як у Сюзен він розгладився — немов через кімнату телепатичним способом пронісся заряд неспокою.

Бен вийшов слідом за Біллом на веранду. Там у кутку на ослоні стояла скриня-льодовня, набита бляшанками «Пабсту» з кільцевими відкривачками[72]. Білл витяг з льодовні бляшанку і кинув Бену, котрий впіймав її одною рукою, але легесенько, щоб та не спінилася.

— Гарна отам річ, — сказав Бен, дивлячись у бік барбекю на задньому подвір’ї. То була акуратна низька конструкція з цегли, і мерехтіння тепла висіло над нею.

— Сам вибудував, — сказав Білл. — Кращого годі бажати.

Бен добряче глитнув і по тому відригнув, ще один плюс на його користь.

— Сюзі вважає, що ти путній хлоп, — сказав Нортон.

— Вона хороша дівчина.

— Порядна, практична дівчина, — додав Нортон, немов на підтвердження відригнувши. — Каже, ти вже три книжки написав. І всі вийшли друком.

— Еге, так і є.

— Добре розходяться?

— Перша так, — відповів Бен і більше не сказав нічого.

Білл Нортон злегка кивнув, схвалюючи чоловіка, у котрого достатньо клепки, щоби тримати при собі власні справи з доларами й центами.

— Ти не проти трохи допомогти з бургерами і хот-догами?

— Звісно.

— Ти мусиш надрізати хот-доги, щоб пустити їм дух. Ти про це знаєш?

— Йо, — Бен, злегка усміхаючись, черкнув у повітрі вказівним пальцем правої руки, ніби роблячи діагональні розрізи.

Маленькі надрізи на сосисках у натуральній оболонці вберігали їх від пухирів.