Ларрі звик, як він це вже казав Стрейкеру, тримати свої карти впритул до жилетки, і репутацію він мав одного з найкращих гравців у покер в окрузі Камберленд. Тож хоча впродовж усього цього зовні він залишався спокійним, всередині у нього все палало. Угода, яку йому зараз пропонує цей божевільний, була такою, яку життя підкидає лише раз, якщо взагалі коли-небудь. Можливо, бос цього парубка один з тих схибнутих мільярдерів-відлюдків, котрі…

— Містере Кроккете? Я чекаю.

— Я маю дві власні умови, — сказав Ларрі.

— Еге? — Стрейкер прийняв вигляд чемної зацікавленості.

Ларрі потряс блакитною текою:

— По-перше, ці папери мусять бути перевірені.

— Звичайно.

— По-друге, якщо ви збираєтеся робити тут щось нелегальне, я не хочу про це знати. Під цим я маю на увазі…

Але він не доказав. Стрейкер закинув назад голову і дав волю надзвичайно холодному, беземоційному реготу.

— Я сказав щось кумедне? — запитав Ларрі без сліду усмішки.

— Ох… ах… звичайно, ні, містере Кроккете. Ви мусите вибачити мені цей напад. Ваше зауваження здалося мені забавним суто з моїх власних причин. Так що ви збиралися додати?

— Ці реновації. Я не збираюся постачати вам нічого такого, що може підвести мою сраку під злочин. Якщо ви маєте наміри виробляти самогон, чи ЛСД, чи вибухівку для якогось радикального угруповання гіпі, то ваші власні проблеми.

— Згоден, — сказав Стрейкер.

Усмішка вже полишила його обличчя.

— То ми домовилися?

І з якимсь дивним відчуттям нехоті Ларрі сказав:

— Якщо ці папери виявляться надійними, гадаю, ми дійшли угоди. Хоча тут скидається на те, що ви провели всі оборудки, а я тільки заробляю гроші.

— Сьогодні понеділок, — сказав Стрейкер. — Мені заїхати до вас у четвер після полудня?

— Краще нехай це буде п’ятниця.

— Гаразд. Це дуже добре, —він підвівся. — Гарного вам дня, містере Кроккете.