Знизу було дорожнє полотно, поділене смугою: одне шосе прямувало на схід, інше — на захід. На асфальті хлюпало й розтікалося вогненне озеро. Шалена думка вразила Гарпер: «Бензин, це бензин горить, зараз усе вибухне». Вона оминула полум’я і дісталася переду вантажівки.
Крізь лобове скло все було видно: розтрощене, воно провисло на рамі досередини. Джон звісився збоку, досі пристебнутий до сидіння, голова похилилася на праве плече, з волосся й носа скрапувала кров. Але все-таки живий. Гарпер бачила, як підіймаються й опускаються його груди.
Проте як витягти Джона звідти, вона поки не знала. Гарпер була надто вагітною, щоб вилізти до водійських дверей, наразі обернених до неба. Протиснути рештки лобового скла всередину без інструмента їй не вдасться, та й вона боялася, що розбите скло може посипатися на Джона.
«Драбина», — спало на думку Гарпер. Не та велика, що прикріплена до даху, а одна з менших, складених у задньому відсіку.
Вона перестрибнула через довгий струмок вогню (а що взагалі горіло? з запаху не схоже було на бензин) і попрямувала до заду вантажівки. Усі відсіки були розчахнуті навстіж, тож вона обережно ступала по розкиданому довкола конструктору з сокирищ та ломів. Гарпер квапилася й ледь не наступила на кота, відсахнувшись, коли тварина завила на неї.
Гарпер спохопилася й відступила на крок назад. Містер Трюфель зиркнув на неї. Нефритові очі тварини застилав шок, хутро наїжачилося. Виходить, Рене встигла забрати від вантажівки усіх, крім нього.
— Бідолаха, — промовила Гарпер, присідаючи й тягнучись до тварини. — Боже, як же тобі вдалося вижити? Уявляю, скільки з твоїх дев’яти життів тобі довелося на це витратити.
— Усі, — промовив Джейкоб. Крізь задимлене повітря промайнула лопата, з силою опустившись на кота, наче молоток для крокету вдарив по м’ячику.
Містер Трюфель злетів у повітря, мертвий, з переламаною шиєю, і впав у кущах. Гарпер скрикнула й позадкувала, поточившись і впавши задом на землю. Джейкоб здійняв над собою лопату, тримаючи її обома руками. Відштовхнувшись п’ятами, вона посунулася назад, і за мить лезо лопати опустилося у м’яку землю у неї між ніг.
Гарпер поплазувала геть від нього, соваючись сідницями по розбитому склу та гострому каменюччю. Джейкобу довелося поторсати держак з боку в бік, перш ніж вдалося витягти лопату з землі; тоді Гарпер і змогла його як слід роздивитися. Шкіра на правій руці Джейкоба була вся чорна й обпалена, немов у обсмаженого курчати. Плоть на ній потріскалася, оголюючи напнуте, рожевувате м’ясо, що блищало від гною. Правий бік обличчя теж був обвуглений — там і досі димілося волосся. Давній чорний опік у формі чоловічої долоні вкривав його горлянку.
Джейкоб посунув на неї, поволі кульгаючи. Від колишньої граційності не лишилося й сліду. Коли він заговорив, його голос звучав хрипко й ледь розбірливо. Губи з одного краєчку рота спеклися.
— Я мав рацію, коли казав, що захворів через тебе, моя маленька, — промовив він. — Це правда, ти не заразила мене драконячою лускою, однак я все одно став хворий, хай інакше. Гірше. Бути поряд з тобою — це наче мати легку гарячку. Така жінка, як ти — наче болячка. Ти паразитувала на мені, як бактерія. Гадки не маєш, як я хочу одужати. Вилікуватися.
Він замахнувся знову, але Гарпер відштовхнулася п’ятами. Лезо лопати розітнуло димку, потягнувши за собою шовковисті клаптики диму.
— Колись я думав, що ти станеш моєю музою, — промовив він, а тоді зайшовся химерним, деренчливим реготом. — Думав, ти надихатимеш мене! Що ж. Зрештою, так і склалося. Зрештою, ти привела мене до мого покликання: гасити пожежі. Я такий добрий маленький пожежничок, що гашу їх ще перед початком. Розумієш? У певному сенсі, ти таки стала моєю музою!
«Муза з мене краща, ніж із нього — письменник», — спало на думку Гарпер, і щодо цього вона аж ніяк не шкодувала. Джейкоб дивився на неї лише крізь призму натхнення та звинувачення, але в будь-якому разі їй було відведено роль його палива. Вона завжди була лише чимось, що можна спалювати.
— Твій бойфренд ще живий? — запитав Джейкоб, хитнувши головою в бік вантажівки. — Я сподіваюся, що так. Відітну тобі довбешку і покладу йому на коліна перед тим, як порішити. Щоб він востаннє глянув на твоє лице і промовив твоє ім’я. Щоб знав, що йому не вдалося втримати те, що він забрав у мене.
Гарпер подумки завела пісню без слів. Ліва рука зашурхала, задимілася, засяяла, а тоді — замерехтіла вогнем. Вона здійняла її, і Джейкоб вгатив по ній лопатою. Полум’я згасло. Гарпер заревіла від болю.
— Він тебе цього трюку навчив? — запитав Джейкоб. — Чи тільки член давав смоктати? Ганьба, що він не навчив тебе не гратися з вогнем. Жінка твого віку має знати, чим це закінчується, моя маленька. Маленькі дівчатка, які граються з вогнем, рано чи пізно обпікаються. Згоряють з кінцями.
Та Гарпер не слухала. Вона дивилася повз нього. Серце шалено закалатало, їй геть перехопило подих.
—