— Чула, що він сказав? Жодна жінка такого не зробить, — промовила Рене. — Це анатомічно неможливо.

Джон зістрибнув з кабіни. Ланцюг відірвав од дерева десятифутову гілку.

— Ланцюг треба довкола стовбура обв’язати, — порадила Еллі. — Або воно на шматки ламатиметься.

Поки Еллі з Пожежником в’язали трос навколо середини дерева, Нік сидів на задньому бампері вантажівки з Рене та Гарпер.

— Пограймо в гру, — запропонувала Рене. — Двадцять запитань. Хто хоче бути першим?

Гарпер перекладала. Нік відповідав жестами.

— Він хоче знати, чи це тварина, чи овоч, чи неживий предмет.

— Неживий. Начебто. Лишенько. Не дуже добре почали.

Так усе й тривало, з Гарпер у ролі перекладача-посередника.

— Це щось жовте? — запитала вона за нього.

— Так, але ще ніби як помаранчеве.

— Тепер він хоче знати, чи воно більше за авто.

— Так, набагато.

Нік метушливо змахував руками.

— Він каже, що це «вантажівка», — сказала Гарпер.

— Ні! — радісно вигукнула Рене.

Нік зістрибнув з бампера, розмахуючи на всі боки руками.

— Він каже, що це «велика жовта вантажівка», — сказала Гарпер.

— Ні! — повторила Рене, суплячись. — Скажи, що ні. Він дарма витрачає запитання.

На той момент Гарпер вже й собі злізла з заднього крила, знову позираючи на шосе.