— Що? — запитала вона. — Гадаєш, я перша вагітна жінка, якій доведеться трохи походити? Ось. Скуштуй персика. Буде чим зайняти рота, він у тебе не лише для грізних промов та похмурих прогнозів. Тобі хтось казав, що ти збіса сексі, допоки рота не розтулиш? Тоді ти перетворюєшся на колосального засранця.
Джон розтулив рота перед пластиковою ложкою з персиком. Одразу за ложкою слідував цілунок, що смакував патокою. Коли Гарпер відірвалася від нього, Пожежник усміхався. Нік, Рене та Еллі заплескали в долоні, вишикувавшись рядочком позаду них. Гарпер показала їм середнього пальця і поцілувала Джона ще раз.
15
Джон з Еллі прикріпили ланцюг до зчіпного пристрою спереду пожежної машини і протягнули інший його кінець до фури. Поки вони чіпляли гак до ваговоза, Гарпер встигла зазирнути в довгий контейнер «Волмарту». Всередині смерділо горілим металом і горілим волоссям, а біля задньої стінки стояла купа дерев’яних піддонів. Один з них Гарпер витягнула, сподіваючись поламати на шматки і згодувати цеберку з жаринами.
Рене піднесла їй лом та сокиру. Гарпер сперла піддон на знебарвлену вогнем огорожу і взялася по ньому бити. Урізнобіч полетіли соснові скалки.
Рене мружилася у яскравому полуденному світлі, позираючи на приварене до кабіни ззаду відро.
— Я все хотіла запитати... — почала вона.
— Мабуть, краще не варто.
— Гаразд.
Гарпер віднесла оберемок потрощеної деревини до вантажівки, вилізла на підніжку й зазирнула у відерце. Жарини пульсували. Гарпер почала згодовувати дерев’яні уламки у вогонь, один по одному. Пірнаючи всередину, кожен патичок спалахував білим полум’ям. Гарпер кинула чотири чи п’ять паличок, тоді спинилася, тримаючи ще одну в руках і міркуючи, куди її краще прилаштувати.
Раптом спотворена смуга червоного полум’я, у формі дитячої ручки, потягнулася догори й висмикнула деревинку в Гарпер з руки. Скрикнувши, жінка впустила паличку й зістрибнула з підніжки на землю. Ноги в неї підгиналися, мов ватяні. Рене поклала руку їй на плече, помагаючи врівноважитися.
— Про язики полум’я я чула, — м’яко промовила жінка. — Але не про руки.
Гарпер похитала головою. Мову їй геть відібрало.
Пожежник розчахнув дверцята кабіни й перемкнув машину на задній хід. Ляснув, туго напинаючись, буксирний ланцюг. Шини пожежної вантажівки закрутилися, задиміли, а тоді поволі потягнули фуру з контейнером убік, під акомпанемент скреготу металу.
Коли ваговіз було усунуто, Гарпер вперше змогла побачити дорогу, що тягнулася вперед. Менш ніж за двадцять футів від фури шматок шосе поглинув кратер завбільшки з компактне авто. Трохи далі був
— Відтепер рухатися будемо потроху, — промовив Пожежник.
Щодо цього він помилявся.
16
Джон скерував вантажівку в об’їзд великих потрощених ям на дорозі, під’їхав до поваленої модрини, а тоді зупинився знову. Гарпер та інші навіть не стали завдавати собі клопоту залазити до пожежної, натомість ідучи за нею пішки. Небо над ними хмарилося, наче ось-ось мало задощити, та тільки цього не станеться, і колір у хмар був неправильний. Забарвлені в оранжево-рожевий, вони наче були підсвічені заходом сонця, хоча надворі стояв полудень. У повітрі зависло статичне відчуття на кшталт того, що виникає напередодні грози. Від тиску барабанні перетинки у Гарпер неприємно пощипувало.
Пожежник причепив буксирувальний ланцюг до поваленого дерева і здав вантажівкою назад. Пролунав гучний тріск. Пожежник вигадливо вилаявся.