«Ти б і досі була з нами, якби я не спробував навчити тебе прикликати полум’я».
«Я
Вони знову заплакали. Можливо, плакала й Сара. З її обличчя скрапувало полум’я, розтікаючись дорогою.
Діти промовляли до неї жестами, а Сара кивала й говорила до них, але Гарпер уже відвернулася, тож не бачила, чим скінчилася їхня бесіда. Це стосувалося лише їх трьох.
Гарпер, похитуючись, звелася на ноги й роззирнулася. З обсмаленого зморхлого трупа Джейкоба валив масний чорний дим. Вона рушила до заду потрощеної машини і стала перебирати брудні витки шлангу. Витягла протипожежну ковдру і вкрила нею Джейкобові голову й плечі, а тоді відступила, відмахуючись від диму, смердючого, ніби палене сміття.
Так, задкуючи, Гарпер налетіла на когось спиною. Їй на плече лягла заспокійлива рука Рене. Жінка все-таки спустилася насипом, щоб долучитися до них.
— Ти не бачила кота? — втомленим і приголомшеним голосом запитала Рене.
— Він... він не вижив, Рене, — відповіла Гарпер. — Його... викинуло, під час аварії. Вибач.
— Ох, — мовила Рене, зморгнувши. — А як...
— Джон. Живий. Але поранений. Потрібна допомога, треба витягти його з вантажівки.
— Так. Звісно, — погляд Рене перестрибнув на Еллі, Ніка та вогненну жінку. — Це... це ще що таке?
— Вона з Джоном, — пояснила Гарпер.
— Вона... — почала була Рене, тоді проковтнула слину, облизала губи і спробувала ще раз: — Вона...
Слова знову застрягли їй у горлі.
— Давня пасія, — відповіла Гарпер.
19
Рене вклинила лом у куток лобового скла і налягла — під тиском скло піддалося. Воно суцільним шматком гепнулося на дорожнє покриття, дзвінка ковдра з блакитного захисного скла, поцяткована незліченними тріщинами, яка дивом і досі трималася купи. Гарпер разом з Рене забралися до кабіни, ставши біля Джона, який звисав над ними, досі пристебнутий паском до сидіння. Крапля крові впала Гарпер на праве око, і на якусь мить увесь світ потонув у багрянці.
Вони вдвох докладали всіх зусиль, щоб спустити Джона на землю без зайвої шарпанини, але щойно його права нога доторкнулася до асфальту, очі Пожежника розплющилися і він пронизливо скрикнув. Тоді жінки відтягли його від потрощеної вантажівки. Рене відлучилася, шукаючи, що б підкласти Джону під голову, і повернулася з «Портативною мамою», з якої вийшла цілком пристойна подушка.
— Ох, — зойкнув він. — Ох, моя нога. Усе погано, так? Не можу глянути.
Гарпер обмацала руками стегно Джона, відчуваючи перелом стегнової кістки навіть крізь цупку гуму пожежних штанів. Вона сумнівалася, що кістка пробила шкіру, і була певна, що жодну артерію не ушкоджено. Інакше Джон би зараз не розпитував її про ногу, а лежав би непритомний від втрати крові, або й узагалі мертвий.