— З цим я впораюся. Доведеться вправити й накласти шину, а без знеболювальних це буде дуже боляче. — Гарпер обмацала Джону груди. Від одного доторку він зробив глибокий вдих, заплющив очі й відкинув голову назад на саквояж. — Мене більше турбують ребра. Вони знову зламані. Я пориюся, гляну, чим би зафіксувати ногу.
Вона відчула спиною приплив тепла, відразу здогадавшись, хто стоїть позаду.
— Тут дехто складе тобі компанію, поки я метушитимусь.
Гарпер цьомкнула його в щоку, підвелася й відступила вбік.
Сара стала, палаючи, над ним. Вона припала на одне коліно й зазирнула йому в обличчя. Гарпер здалося, вона всміхається. Сказати напевне було важко, позаяк обличчя жінки було зіткане з язиків вогню. Коли Сара щойно зринула, вона була схожа на саван білосніжного полум’я, а в самісінькому серці її постаті палало сліпуче сяйво. Однак тепер панівною барвою став тьмяний багрянець, а силует Сари зіщулився до фігурки дитини: тепер вона була не більша за Ніка.
— Ох,
Пожежник підвів долоні, силкуючись повторити сказане жестами.
Жінка захитала головою. Тепер Гарпер була певна, що вона всміхається. Діва з вогню підвела підборіддя; легенький вітерець колисав залишки її волосся. Здавалося, вона поглядає на Гарпер — поглядає мрійливо, з тим самим виразом, що й сама Гарпер часом мала, вдивляючись у мерехтливе полум’я. Врешті Гарпер здалося, що Сара їй підморгнула.
Вона згасла раптово, за якусь мить. Діва з вогню зблиснула, перетворившись на дрібний дощик тріскотливих жарин. Тисячі смарагдових іскор закружляли в денному світлі. Гарпер підвела руку, затуляючи очі, й відчула, як її жалять іскрини — м’яко й лагідно — росою вкриваючи все тіло: оголені руки, чоло, шию, щоки. Вона здригнулася, та за якусь мить легеньке поколювання вщухло. Гарпер витерла щоку, і на долоні лишилися мазки попелу.
Вона розтерла його між великим та вказівним пальцями, спостерігаючи, як блідавий порох відлітає за подувом вітру, згадуючи, що колись казали на похоронах: попіл до попелу. Здається, так. А далі було щось про неминучість воскресіння.
20
В очах у Джона стояв переляк, обличчя вкривали піт і кіптява. Штанів на ньому не було. Праве стегно було чорним й роздутим, удвічі товщим за ліве. Пухкенькі долоні Рене обхопили ногу нижче перелому, а Гарпер взялася вище.
— Ти готовий? — запитала Гарпер.
Джон рвучкот й налякано кивнув.
— Давайте вже кінчати з вашою середньовічною медициною.
Еллі стояла за тридцять футів від них, та коли Пожежник закричав, вона повернулася до них спиною й затулила вуха долонями. Зі скреготом зламана кістка стала на місце. Гарпер той звук нагадав шкрябання каменюкою об шкільну дошку.
21
Виготовити полоз, обклавши шматок пожежної драбини ковдрами, вигадала Еллі. Гуртом вони припнули до нього Джона, затягнувши йому гомілки й таз канатами. Ще одним канатом обв’язали чоло. То були єдині місця, де мотузки можна було затягнути, не зачепивши поламаних кісток.
На той момент він був уже непритомний, проте досі неспокійний — важко сапав та силкувався захитати головою. Гарпер подумалося, що виглядає він напрочуд старим: запалі щоки й скроні, насуплені брови. А ще на обличчі в нього був дивний вираз, схвильований і пришелепкуватий, від якого в неї защеміло у серці.
Рене десь було поділася, але потім повернулася з дорожньою мапою Нової Англії, яку відшукала в бардачку Джейкобового «фрейтлайнера». Якийсь час Гарпер просиділа з розкладеною на колінах картою, а тоді озвучила всім, що до Мачіаза ще двісті миль.