— Якщо візьмемо темп у двадцять миль на день, — сказала вона, — то дістанемося туди трохи більш ніж за тиждень.

Гарпер чекала, поки хтось перепитає, чи вона, бува, не сказилася.

Натомість Еллі присіла, взяла саморобний полоз за край і підвелася. Голова Джона здійнялася у повітря, а тоді застигла на рівні спини дівчини. Обличчя Еллі перетворилося на похмуру, стоїчну маску.

— Тоді краще нам вирушати, — промовила Еллі. — Якщо підемо вже, то встигнемо пройти миль десять, поки не стемніє. Не бачу вагомих причин марнувати день. А ви?

Вона обвела їх поглядом, немов чекала від когось виклику. Однак не судилося.

— Десять днів на ногах, — міркувала вголос Рене. Тоді глянула на роздутий живіт Гарпер. — Коли закінчується термін?

У відповідь Гарпер вимучено всміхнулася.

— Часу ще повно.

Вона давно збилася з ліку, та була майже певна, що лишалося менш ніж два тижні.

Рене дістала з потрощеної вантажівки продукти, а Гарпер забрала з дороги «Портативну маму». Доклавши зусиль, вони вибралися насипом назад на шосе I-95. Тільки там Гарпер помітила, що Нік несе пожежну сокиру. Хазяйська дитина.

Там, де дорога не була розбитою, її вкривав попіл. Аж до самого обрію очам відкривалися лише засипані золою пагорби й обвуглені соснові палі.

За кілька годин до присмерку вони дісталися місця, де шосе обвалилося у струмок, який тепер було годі впізнати. Вода була захаращена попелом, перетворившись на сіро-буру багнюку. У ній плавав «мерк’юрі» 79-го року випуску, фарами догори, наче велетенський робот-крокодил, що патрулює токсичну канаву.

Еллі опустила полоз край дороги.

— Я піднімуся за течією, гляну, чи є шлях в обхід.

— Мені не хочеться відпускати тебе саму, — промовила Гарпер. — Ми гадки не маємо, хто там може бути. Еллі, я не можу втратити ще одну людину, яку люблю.

Освідчення Гарпер у любові застало дівчину зненацька. Вона озирнулася до жінки з виразом здивування і втіхи, а ще — збентеження. І через це наче ще більше помолодшала: на вигляд їй стало не сімнадцять, а дванадцять років.

— Я повернуся, — відповіла дівчина. — Обіцяю. Та й до того ж, — вона потягнула пожежну сокиру в Ніка з рук, — моя мама не єдина, хто вміє розмахувати цією штуковиною.

Вона збігла крутим схилом з узбіччя дороги, змахуючи лезом сокири та розчищаючи собі дорогу в заростях трави, що сягала їй аж до плечей.

Еллі повернулася, щойно набігли сутінки, а небеса загусли у млосному жовтуватому відтінку. Коли Гарпер перепитала, чи вдалося їй щось знайти, дівчина лише втомлено похитала головою, не зронивши ні слова.

Вони стали табором на березі річки попід випнутими рештками заваленого мосту. Серед ночі Пожежник почав марити.