Дід короля, що люблять, бо жаліють. — Людовік XV (1710—1774), французький король з 1715 p., правнук Людовіка XIV. Вольтер натякає, з одного боку, на прізвисько «улюблений» (Ьіепаіmé), яке дав двір Людовікові після його тяжкої хвороби в 1744 р. і, з другого боку, на жагучу ненависть, яку викликала, особливо в другій половині царювання, його реакційна політика, що робила зовсім непокараною сваволю чиновництва і віддавала урядування фаворитам та фавориткам. Ця ненависть у 1757 p., через два роки після виходу першого видання «Діви», виявилась, між іншим, у замаху Дем’єна на життя короля. Фраза про любов і ненависть до володаря характерна і для загального світогляду Вольтера. Пор. Брут. дія І, сцена 2:
Loin des cris de ce peuple indocile et barbon... Aveugle dans sa haine, aveugle en son amour, qui menace et qui craint, régne et sert en un jour.
(«Далі від криків цього дикого і неслухняного народу... Сліпого в ненависті і сліпого в любові, який загрожує і боїться, царює і служить».)
До приміток Вольтера
Pierre ponce. — Ponce — пемза.
Архієпископ Турпін (пом. близько 800). — Архієпископ міста Реймса опоетизований старофранцузьким епосом («Пісня про Роланда») і рицарськими романами, як учасник подвигів французького короля та імператора Західної імперії — Карла Великого.
Стентор — вістун богів:
І до аргівців прийшла й заволала так Гера велика
В образі Стентора, сильного, мідноголосого мужа,
Що голосив так, неначебто інших півсотні сукупно.
(«Іліада», V)
До Пісні шістнадцятої
Хай скомпонують оду піндаричну. — Піндар — грецький лірик (близько 520—456 до н. е.), автор численних віршів. Збереглися його урочисті оди, гімни, написані грецькими діалектами. Його метрика відзначалася великою вишуканістю.
Двох agnus’iв. — Agnus — дощечка з тіста або воску з образом ягнятка (лат. agnus), символа Христа.
До приміток Вольтера
Літературний засіб — посилання на автора, що жив за довгий час перед написанням твору, — його часто застосовував Вольтер, щоб уникнути можливих переслідувань.
Св. Фортунат (Venantius Henorius Clementianus Fortunatus жив у VI ст.; написав церковні гімни, релігійні та світські вірші. Справжнім автором «Pange lingua» є Мамер (Mamert Claudian, пом. близько 1474).
Проспер Аквітанський (400—463) написав поему «Про позбавлених благодаті» ( De ingratis).
Св. Григорій Турський (540—594). — Назва його твору — «Historia francorum» («Історія франків»).
Св. Бернард Клервоський (Bernhard de Clairvaux, 1091—1153) — був настоятелем монастиря в Клерво, мав винятковий вплив як серед духівництва, навіть у Римі, так і серед представників світської влади; його проповіді сприяли так званому хрестовому походові 1146 р.