Фрелон — насправді Фрерон (Freron Elie — Catherine, 1719—1776) — вихованець єзуїтів, запеклий супротивник філософії XVIІ ст.; був співробітником і видавцем журналів: «Листи про деякі сучасні твори» (Lettres sur quelques écris) та «Літературний щорічник» (L’année Littéraire). Кожне новаторство зустрічало з його боку різку відсіч, що спричинило, з другого боку, виступ проти нього Вольтера і його прибічників. Цілком очевидно, що Вольтер, наводячи відомості про життя і діяльність Фрелона, нібито запозичені з хроніки Фруассара, насправді говорить про Фрерона (Фрелон — frelon, у перекладі «шершень», «трутень» — літературний злодій). У комедії «Шотландка» (L’écossaise) Фрерона змальовано під ім’ям журналіста Френартона. В сатирі «Бідний диявол» (Le pauvre diable) Вольтер ще раз змальовує Фрерона, кажучи про нього так: «Я наблизився до людини з тупим обличчям, що його перо скуховарило йому добробут. Великий пірат геліконських калюж, вигнаний Лойолою за витівки; земляний черв’як, народжений із задниці де-Фонтена, безперечно гідний свого походження; лякливий Зоїл, колись огидний розпусник — ця тварина має ім’я Жана Фрерона». Характерна строфа, приписувана Вольтерові:
L’autre jour au fond d’un vallon
Un serpent mordit Jean Fréron.
Que pensez vous qu’il arriva?
Ce fut le serpent qui creva.
(«Не так давно в одній долині змія ужалила Фрерона, і що ж, ви думаєте, трапилось? — Здохла змія».)
Фруассар (Froissart Jean, 1330—1410) — живучи при дворі Франції, Англії, Шотландії та Фландрії, написав хроніку двірського життя цих держав у період з 1326 до 1410 p. («Chronique de France, d’Angleterre, d’Ecosse et d’Espagne»).
Гійон (Guyon Claude-Marie, 1699—1771) — історик; спочатку був єзуїтом, згодом співробітничав з Дефонтеном; відомий своїми памфлетами проти філософів і, зокрема, проти Вольтера.
Шоме (Chaumeux Abraham Joseph, близько 1730—1790) — критик, що нападав на прибічників філософії XVIII ст. У відповідь йому вийшов ряд памфлетів. Шоме був показаний в сатирі «Бідний диявол», попереду якої йде лист від імені Катерини Ваде, родички померлого Гільома Ваде. Цей лист закінчується іронічним побажанням: «Творіть і далі славу вашого часу, так, як і всі персонажі у книзі, яку вам посилають». Вольтер змалював Шоме донощиком, шпигуном, скандалістом, вважаючи, що «mâitre Abraham» та його підлі друзі — найогидніша порода людей.
Сабатьє (Sabatier Antoine, 1742—1817) — французький письменник, що належав до літературних ворогів Вольтера, написав памфлет «Філософський образ розуму п. Вольтера» (Le tableau philosophique de l’esprit de m. de Voltaire).
Брізе, цебто Грізель (Grisel Joseph, 1703—1787) — богословський письменник, ревнитель католицтва.
Ля Бомель (La Beaumelle Laurent Angliviel de, 1726—1773) — французький письменник і професор французької літератури в Копенгагені. Його спроби зблизитися з Вольтером не увінчалися успіхом, і особиста сварка перетворилася на літературну ворожнечу. Вже у своїх коментарях до «Століття Людовіка XIV» Вольтера Ля Бомель виявив себе небезстороннім пасквілянтом, але ненависть його до Вольтера досягла апогею в коментарях до «Генріади».
Латинська фраза в перекладі: «Треба, щоб лиходії були відомі».
Еней — за грецькою міфологією, один з учасників Троянської війни. Після поразки Трої на протязі семи років мандрував морем, поки не висадився в Італії. Його пригоди стали Вергілію сюжетом для епічної поеми «Енеїда».
Борей — північний вітер. За легендами, був сином Астрея і Еос (зоряного неба і світанку).
До Пісні дев’ятнадцятої
До приміток Вольтера
У III пісні «Іліади» з Менелаєм б’ється Паріс, що вкрав Єлену, а не Гектор, брат Паріса.
Белліні (Bellini Gentile, 1421—1501) — венеціанський живописець.
Джордано Бруно (Bruno Giordano, 1550—1600) — італійський філософ, пантеїст; скритикував учення Арістотеля, був прибічником геліоцентричної теорії Коперніка, спалений інквізицією як єретик.