Абеляр (Abélard, 1079—1142) — один з богословів і діалектиків Парижа. Релігійне вчення Абеляра про підлягання віри вільному мисленню створило йому багато супротивників; очолені Бернардом, вони домоглися його засудження.
Августін Кентерберійський — пом. близько 610 р. Еглон — цар моавітян, Агаг — цар амалікитян (Біблія).
Ахав — ізраїльський цар, зазнавав нападів від пророків за введення іноплемінного культу Ваала.
Цариця Аталія (Гофолія) — дочка Ахава, дружина царя іудейського Іорама; після смерті чоловіка і сина домоглась престолу, знищивши всіх нащадків — чоловіків Давидового роду, крім свого внука Іоаса; Іоас за допомогою первосвященика Іоада зійшов на престол, убивши Аталію; під впливом Іоада Іоас знищив культ Ваала, але після смерті первосвященика відродив поклоніння Ваалові знову; після 40 років царювання був убитий своїми придворними (пор. трагедію Расіна «Аталія» — «Athalie»); у французькому тексті («Si méchamment mise à mort par Joad») майже дослівно повторюються останні вірші епіграми Расіна «Sur la «Judith» de Boyer», що кажуть: «Я плачу за бідним Олоферном, якого так злісно стратила Юдіта». Буайє (Boyer Claude, 1618—1698) — абат і поет, надзвичайно плодючий і бездарний. Його ім’я збереглося завдяки епіграмам Буало та Расіна.
Левіафан — міфічна тварина, яка часто була символічним образом єгипетського, ассирійського і вавілонського царств.
До Пісні сімнадцятої
Очам Дідони додала тепла. — Дідона — дійова особа з «Енеїди» Вергілія, карфагенська цариця, в якої Еней знайшов притулок і якій він розповів про загибель Трої.
До приміток Вольтера
Скюдері (Scudéri George de, 1601—1667) — поет, написав багато трагедій, трагікомедій в піднесеному, пишномовному стилі, що відповідав вимогам панівної на той час в аристократичних салонах преціозної літератури. В епічній поемі «Аларіх» описано завоювання Риму вестготами.
Лемуан (Lemoyne, 1602—1671) — богослов і посередній поет, у 1653 р. надрукував епічну поему у 18 піснях «Святий Людовік» (Saint Louis), пройняту духом католицького благочестя.
До Пісні вісімнадцятої
Позбавив батько прав його спадкових. — Договір у Труа був складений у 1420 р. ще за життя Карла VI Божевільного.
Несміло ще Тіфонова дружина. — Тіфон був одружений з Авророю, яка домоглася у Зевса для нього безсмертя, забувши попросити про збереження молодості. Коли Тіфон постарів, Аврора перетворила його на лебедя.
Та Жанна бачить... — Епізод зустрічі з розбійниками сюжетним розробленням можна зіставити з розділом XXII першої частини «Дон-Кіхота» Сервантеса — «Про те, як Дон-Кіхот визволив багатьох нещасних, яких силоміць вели туди, куди їм зовсім не хотілося йти».
На спині в Амфітріти веслувать. — Амфітріта — цариця океану. Вольтер дав поетичну підміну визначення кари — каторжні роботи, галери.
До приміток Вольтера
Ця пісня була видана вперше разом з оповіданням Гійома Ваде (Guillaume Vadé) під назвою «Уривок з епічної поеми твору Жерома Каре, знайдений в його паперах після смерті названого Жерома». Автор умістив її в нових виданнях «Діви» з деякими змінами. Гійом Ваде — псевдонім Вольтера.
Іоанн Бургундський Безстрашний (1371—1419) — син Філіппа Бургундського Сміливого, регента Франції при душевнохворому Карлові VI; продовжував ворожнечу свого батька з братом короля, Людовіком Орлеанським, вбивши його в Парижі в 1407 р. Це викликало війну, що закінчилася миром 1419 р. Під час побачення з дофіном (Карлом VII) Іоанн був убитий на мосту Монтеро придворним дофіна. Син Іоанна, Філіпп Добрий, приєднався до англійців і разом з ними вступив до Парижа.
Демаре (Desmarets Jean, 1383) — генеральний адвокат паризького парламенту. Вольтер, очевидно, помилився, називаючи Демаре генеральним адвокатом епохи Карла VII.
Ізабелла Баварська (Isabeau) — 1371—1435.