— Я спробую. А що саме вас цікавить?

— Мені Діана сказала, що ви не заміжня. Це правда?

— Правда. Ви здивовані?

Чоловік трохи помовчав.

— Мені важко повірити, що таку красиву дівчину не атакує натовп шанувальників.

— Мартіне, ви, напевно, начиталися жіночих романів, — посміхнулася Симона. — У житті, на жаль, все зовсім по-іншому.

— Ви сказали «на жаль»? Тобто, ви не проти чоловічого товариства?

— Чому я маю бути проти?

— Із розмови з Діаною я зрозумів, що ви уникаєте знайомств. На це є якась причина?

— Бачу, ви ґрунтовно взялися за моє особисте життя. Звідки така цікавість? — розсердилася Симона, причому не на чоловіка, а, швидше, на Діану, яка ніколи не вміла тримати язика за зубами. — Ви що, хочете до мене позалицятися?

— Якщо ви мені дозволите, — не розгубився Мартін.

— А як же ваші дружина, діти? — з іронією вимовила Симона, не особливо розраховуючи на відвертість.

— Я не одружений. Вірніше, ми багато років як розлучені. І дітей у нас немає.

— Вибачте, я лізу не у свою справу.

— Пусте, — Мартін заспокійливо махнув рукою. — Це було давно. Ми тоді закохалися мов навіжені та чомусь вирішили, що цього буде достатньо для сімейного життя. Проте час розставив все по своїх місцях.

— Домашній побут вбив романтику?

— Не зовсім. Просто ми виявилися дуже різними, нас нічого не зв"язувало. Наші цілі в житті не збігалися.

Симона уважно подивилася на свого супутника та дійшла висновку, що він відкривається для неї з нового, несподіваного боку.

— І які ж у вас цілі, що вам навіть довелося розлучитися?

Мартін помовчав.