— Так, я люблю це місце, — підтвердив Мартін. — Мені подобається тутешня атмосфера.

— Мені теж.

— Дивно, що ми не зустрілися раніше. Таку дівчину я б запам"ятав.

Симона зніяковіло опустила очі.

— Так ви скажете, звідки у вас мій номер? — вирішила змінити вона тему. Не вистачало ще вклепатися у першого-ліпшого. — Телефоном ви натякали на якусь детективну історію.

На обличчі Мартіна з"явилася винувата усмішка.

— А ви дуже образитеся, якщо я скажу, що перебільшив щодо детективної історії?

— Що-що?

— Тільки не гнівайтесь, але у мене була поважна причина.

— І що ж це за причина?

— Я хотів вас побачити.

Симона нічого не відповіла, і повітря заповнила незручна тиша. Нарешті дівчина вимовила:

— І все ж таки, де ви взяли мій номер?

— Його дала мені Діана, — несподівано зізнався Мартін.

— Діана?! — Симона здивовано витріщилась на співрозмовника, — Ви маєте на увазі Діану Полок? Ви що, знайомі?

— Так, ще зі студентських років. Ми разом навчалися в університеті на архітектурному факультеті.

— Зрозуміло. Але як ви дізналися про мене та Діану?

— Ви самі сказали вранці, де працюєте.

— Справді! Яка я дурна.

— Облиште, забули — от і все, — і тут чоловік зробив те, чого вона ніяк не очікувала — простягнув руку через увесь стіл та накрив її долоню. — Сподіваюся, після моїх слів вам стало спокійніше?