— Цілком! Ти впевнена, що добре його роздивилася?

— Взагалі-то, ні.

— От бачиш, саме про це я й кажу, — Діана підвелася з крісла, обминула стіл і сіла поруч з Симоною. — Коли ти припиниш корити себе? Я думала — все у минулому.

— Для мене — ні.

— Ти просто втомилася, — Діана дружньо обійняла її за плечі. — Знаєш що, йди додому. Я даю тобі два дні вихідних.

— А як бути з моєю роботою?

— Завершиш її пізніше. У тебе ще купа часу.

Вона повернулася до свого столу, склала аркуші з ескізами назад у теку і передала її Симоні.

— Ось тримай, невеликий відпочинок піде тобі на користь. І припини журитися. Ти й так десять років свого життя витратила на безглузді гризоти. Хоча це був просто нещасний випадок. Все, крапка. Забудь! Інакше ти збожеволієш.

— Твоя правда — настав час викинути все з голови. Бракувало ще, щоб ти вважала мене навіженою.

На обличчі Діани з"явилася хитра посмішка.

— Взагалі, з цим ти запізнилася.

— То от воно як! — Симона демонстративно закотила під лоба очі. — Хочеш відправити мене до божевільні?

— Непогана думка, між іншим.

— Ну спасибі, подруго.

— Та жартую я, жартую...

— Тепер не виправдовуйся.

— А як тобі ще вправити мізки?

— Ти ж знаєш — це марна справа.

— Тоді нічого витрачати мій час. Йди вже — у мене повно роботи.