У мене призначена зустріч із рабином, у порту. Він — молодий, одружений, захоплюється сучасним мистецтвом, у вільний час бавиться астрономією. Відкрив для себе зорі.
— Ви знаєте, що їм ліку немає? Додати нову зірку до каталогу — не така вже й велика сенсація. Але коли це трапляється, я все одно захоплююся. Нам, чоловікам, природа не дала можливості привести на світ нове життя. Можемо хіба що вписати нову зірку до астрономічного каталогу.
Я запитую, чи оті знання про зірки та відстань до них сприяють збагаченню нашого кругозору чи служать лише для того, щоб збільшити архіви.
Він відповідає, що ми повинні вивчати найвіддаленіші куточки всесвіту.
Я кажу, що то, напевно, не наша справа.
— Так, але відмовитися від досліджень не в наших силах. Адже людська раса вирізняється наполегливістю.
День видався ясний, прогулюємося вздовж моря. Я розповідаю йому про роботу, яку мені доручили, він уже знає. Йому відомий автор розп’яття, він бачив у когось удома одну з його ранніх скульптур: песик на задніх лапах — своєрідний гімн радості.
Йому цікаво познайомитися із тим, кому нарешті довірили реставрацію «незручності». Так називав це його батько, швець, коли знімав мірки з чоловіків для пошиву штанів. Питав: з якого боку — праворуч чи ліворуч — ті носять «незручність». І занотовував у спеціальному зошиті гідні уваги відповіді.
Я б не знав, що відповісти: у цьому в мене теж немає сталості, перекладаю час від часу то праворуч, то ліворуч.
— Мені цікаво знати, з якого боку «незручність» у статуї.
Не знаю, з причини початкової стадії ерекції. Рабин неймовірно здивований.
— Не ув’язуйтеся у цю справу, відмовтеся. Ви навіть не уявляєте, у яку халепу влазите.
Пізно, я вже не можу відмовитися, уже зняв покриття, пошкодивши покриті ним частини. Як і під час сходження на вершину, у роботі над скульптурою є точка невороття, після якої можна рухатися тільки вперед.
— То установіть на місце покриття.
Воно було з граніту, тепер розбите вщент.
Ми йдемо проти вітру, і я тим часом розповідаю йому про свій намір розділити задум скульптора: він захотів ототожнити себе зі створеним об’єктом, зійти разом із ним на останній щабель. Легкий натяк на ерекцію — то найзворушливіша деталь з усіх християнських зображень, останні судоми життя, що противиться смерті. Після цього скульптор не створив нічого, його знайшли у горах замерзлим, напівголим. На інших висотах, — не в нас, — альпініст під дією набряку головного мозку починає роздягатися навіть під час бурі. Йому здається, що йому жарко.
У випадку з цим скульптором набряк головного мозку ні до чого. Мова йде про намір наслідування. Тіло статуї вкрите «гусячою шкірою».
Розвертаємося, йдемо назад. Тепер вітер дме нам у спину, слова біжать швидше за нас. Я запитую в нього про порівняння Ісуса зі змієм.
— Для нас пояснення криється у числових значеннях слів на івриті. Оскільки ми не користуємося арабськими цифрами, кожній букві івриту приписується певне число. Таким чином слово — це одночасно певна послідовність чисел, складаючи які можна отримати суму-ключ до нього. У давнину вважали, що між двома словами, що мають однакову суму, існує прихований зв’язок, як то буває із римами. Отож, слово «змія» має таке саме числове значення, що й слово «месія». Ісус — освічений єврей, що розмовляє з іншим, не менш освіченим євреєм, який здатен зрозуміти значення цього порівняння. Як вознесли змія, так само вознесуть месію.
Для вас, як і для християн, у цьому разі йдеться про перегляд ставлення людей до змії.