Цього дня я була записана до гінеколога. Немов у гарячці, чекала його вироку.

Опісля поспішила до Доріт.

— І що каже майбутній тато? — запитала вона.

— Він іще не здогадується про своє щастя. Ти перша. Я ж тобі обіцяла.

— Дуже приємно, що мені випала така честь, — відповіла Доріт. — Але облаштуй усе так, ніби то він — перший, кому ти сказала.

Тепер ми могли досхочу говорити про емоційні стани та незрозумілі пориви під час вагітності. Тема, яку так любила Доріт, але яку з міркувань тактовності рідко коли порушувала зі мною.

Оскільки ж я не пішла в танок від радості чи не вимагала келиха шампанського, щоб на радощах розбити його об стіну, Доріт запитала мене, запідозривши недобре, чи все гаразд у мене з Левіном.

— Так, — відповіла я, — просто мені весь час погано, я навіть думати нормально не можу.

— Тобі з кожним днем ставатиме все краще, — розповідала Доріт. — Нудоту після третього місяця як вітром здує, а що округлішим ставатиме животик, то ближчою до здійснення буде твоя мрія.

Я довго сиділа у Доріт, тож у результаті Ґеро став другим, хто почув новину. Він мене поцілував, підморгнув своїй жінці й сказав:

— Сподіваюся, Доріт не розцінить це як потребу переконати мене втретє!

Вона засміялася.

— Ти щойно сам підштовхнув мене до ідеї…

Зрештою я таки поїхала додому. Чи був там Левін? Якщо так, то яке обличчя він скорчить цього разу?

Як завжди, обоє чоловіків сиділи на кухні й слухняно готували їсти.

— Я сьогодні купив нам на Різдво заморожену гуску, привезену з Польщі, — сказав Дітер.

— А я була в лікаря, — заявила я твердим голосом. — Я на другому місяці.

Левін кинув на мене погляд, сповнений скепсису.

Дітер одразу ж дістав небажану для мене пляшку шампанського. Проте всупереч власним принципам я таки випила ковточок, насолоджуючись тим, що знову опинилася в центрі уваги. Того вечора ми всі троє чудово порозумілися, ніби ніяких чвар між нами й не було. Янгол із сусального золота стояв на пальмі в зимовому саду і слав нам звідти своє благословення.

На жаль, особою, яка зіпсувала всім настрій, була знову ж таки я. У мене було зловісне відчуття, що на гамаку лежить Марґо і спостерігає за нами; насправді ж там колисався наш похітливий кіт. Марґо, яка теж колись мала дитину — невідомо від кого, — всюди мене переслідувала.