Половину моїх доларів він приберіг для себе, зізнався він.

— І треба було для цього їх у мене виманювати?

— То була ідея Левіна, він заборгував мені гроші.

— Але у Левіна є свої статки!

Настала мить великого збентеження.

— Гелло, я тобі обіцяю, що Левін більше ніколи на мене не впливатиме. Мені від початку вся та витівка з вимаганням від тебе грошей була не до вподоби.

Так, нібито хотів прислужитися, він кинувся нагору й приніс долари.

— Річ не в грошах, — відповіла я, але з метою показового виховання перерахувала купюри. — Проте я терпіти не можу, коли мені брешуть.

Дітер кивнув.

— Від сьогодні починається нове життя, — сказав він. — Я теж не поведений на грошах. Якщо хочеш, можеш при розлученні все віддати Левінові.

— І не подумаю, — відповіла я. — А втім, треба враховувати, що я не можу зустріти його новиною, коли він повернеться від смертного ложа своєї матері, що ти тепер новий чоловік і до того ж батько дитини. Інакше він іще собі щось заподіє!

Поки ми його обговорювали, на додаток до всього знову зателефонував Левін. Він був у розпачі. Від того аж душа кричала.

— Найгірше те, — випалив на прощання Левін, схлипуючи, — що я не можу розповісти матері, що ми щасливо одружені й чекаємо на первістка!

До Різдва залишилося два дні. Дітер купив маленьку ялиночку, він радів святу. У нього такого ще ніколи не було — затишний дім, кохана жінка, очікування дитини. Він остаточно покінчив зі своїми давніми знайомими із наркобізнесу. Завдяки мені він став іншою людиною.

У Доріт цими днями було мало часу. Коли вдома двоє маленьких дітей, то різдвяна підготовка перебуває на зовсім іншому рівні. Під час розмови телефоном вона була задиханою і загнаною, тож не мало ніякого сенсу зараз їй розповісти про ситуацію з двома татами. Натомість ниття Левіна підштовхнуло мене до іншої ідеї — зателефонувати власним батькам і розповісти їм, що наступного року вони можуть розраховувати на радість іще раз стати дідусем та бабусею.

— Ми вже зачекалися цієї новини, — відповіла мама. Зрештою, ти вже більше ніж півроку заміжня.

Я опанувала себе.

— Ну, хоч раз у житті я здійснила ваші очікування, — то було все, що я спромоглася відповісти в ту мить.

Тато втрутився в розмову. Він підслуховував.

— Сподіваюся, все добре, — сказав він.