15

— Нарешті я знайшов молодого чоловіка для робіт у саду, — сказав Павел під час вечірнього візиту. — У нього такі-сякі знання німецької, але він дуже розумний і працелюбний. Що поробиш, якщо він не навчився читати. Якби ж то у нього було більше часу…

Я поцікавилася, який він.

— Красивий хлопець, — відповів Павел.

Відчуваючи піднесення, я роздумувала над тим, чи варто було б позичити в школі необхідні навчальні матеріали.

— Обережно, — сказала Роземарі, коли ми знову залишилися наодинці. — Не так швидко!

Я розізлилася. Мої розмови з Павелом її не обходили. Раніше вона хоча б заради пристойності не підслуховувала або взагалі виходила на коридор.

Та її було не спинити, тож вона таки вичитала мені мораль. У мене неправильне сприйняття людей, це може завершитися бідою…

«Ну, стосовно тебе у мене точно не виникає неправильних ілюзій, — подумала я. — Ти зашкарубла стара дівка без минулого і без майбутнього».

Я знову почала розповідати свою казку про розбійників.

Мої батьки телефонували в різдвяному настрої.

— Ми давно нічого про тебе не чули, — стверджували вони.

Коротко і ясно я побажала їм щасливого Різдва. «Якби ж ви знали», — подумала я.

Моя директорка теж телефонувала й не наважувалася ніяк запитати, чи я б могла замінити на кілька днів хвору колегу.

— Інакше я буду в аптеці одна, Гелло. А ви самі добре знаєте, що тут відбувається після свят.

Звісно ж, вона мала рацію. Величезна кількість людей забагато їла, пила, курила і хворіла. Інші ж не можуть упоратися з емоційними очікуваннями своєї родини від цього свята любові й вимагають валіуму, як от Доріт. На подив своєї директорки, я погодилася без жодних скарг. У безпечному світі аптеки я почувалася краще, ніж у власних чотирьох стінах.

Другого різдвяного дня я таки була вдома. Дітер знову з’явився, нічого не говорив і приготував гуску з червоною капустою та кнедликами за всіма правилами. Настрій був похмурий. Здавалося, у Левіна не було бажання розпитувати свого друга про вибух люті, я ж не робила цього тим паче. З 27 по 30 грудня мені треба було працювати, але, як на зло, на Новий рік у мене знову випадав вихідний.

Аптеку й справді атакували так, начебто в нас був розпродаж у зв’язку із закриттям. Останнім зайшов Павел Зіберт.

— Що підхопили ваші діти цього разу? — запитала я, шукаючи температурознижувальні свічки.

— В обох кір. І це на різдвяних канікулах!