Коли я приготувала собі пісний супчик і без особливого задоволення його сьорбала, зайшов Дітер.

— Мені дуже шкода, — сказав він невдоволеним голосом, — але так більше не можна. Ти мусиш розповісти Левінові, що батько — я.

Я не відповідала.

— Жаліти його далі більше нема сенсу, — сказав Дітер. — Так чи інакше, він усе одно зараз переживає біль утрати, а так би все вийшло одним махом.

Я нервово глянула на нього виснаженим поглядом, він на мене — злісним.

Раптом Дітер пригадав перевірену тактику позбутися суперників, викривши їхні вчинки:

— Я, власне кажучи, не хотів тебе цим мучити, але ти зовсім не уявляєш, хто насправді Левін. У перший вихідний день я відвідав свого брата у Пфальці. Що я там почув…

Я зашарілася. Це не віщувало нічого доброго.

— Не тягни, — сказала я.

— Левін крутив з Марґо, — сказав він майже беззвучно й витріщився на мене, слідкуючи за реакцією.

Я мало не здала себе підтверджувальним кивком.

— Не тільки тоді, коли я сидів, — сказав Дітер. — Мабуть, і тут, у цьому домі, поки я був у роз’їздах, а ти — на роботі.

Звідки брат Дітера міг знати такі інтимні подробиці?

— Вона щось там крутила і з Клаусом.

У моїй голові постав туманний спогад: дуже давно Левін розповідав, що Марґо зраджувала свого чоловіка з його найкращим другом і навіть із братом.

— Марґо чекала дитину від тебе? — запитала я.

— Дитину? Як про таке можна знати напевне? Добре, що я тільки зараз довідався про всю ту інтрижку з Левіном, інакше я б власноруч викинув її з вікна.

Я вдруге почервоніла, і він це помітив.

— Гелло?.. — запитав він, переповнений тихими підозрами.

Я розревілася й демонстративно приклала долоні до живота. З вагітними треба бути обачнішим.