Очевидно, що їхній жарт мав прихований зміст, який я намагалася розгадати: вони використали мої долари для великої оборудки з наркотиками, а Левін не сидів у темній камері, а натомість десь займався серфінгом. Сповнена відчаю, я переводила погляд від одного на другого:

«Хто з них батько моєї дитини?» — не припиняла думати.

За всіма моїми підрахунками, в обох були приблизно рівні шанси наступного року стати батьком.

— Ваш наколотий янгол іде спати, — сказала я. — Святкуйте свої великі успіхи без мене. Але не смійте думати, що можете водити мене за носа.

Я запитувала янгола:

— Що мені робити? Чому в своєму житті я все роблю не так?

Янгол випростався й процитував слова з «Табору Валленштейна»:[Твір Ф. Шиллера, що увійшов до драматичної трилогії «Валленштайн», написаної у 1799 році.]

— Ніколи не ставте життя на кін, бо ніколи не виграєте життя взамін.

Хоч я вже спала, зате відчула, що небесний посланець посипав мене білим порошком, немов снігом: коксові сніжинки, білі спідничинки ― ось твій шлях.

Коли наступного ранку я заглянула до неприбраної кухні, мене знову знудило. Левін, бува, не підсипав у їжу якогось порошку? Про всяк випадок я відшукала копію свого заповіту й демонстративно залишила її на брудному кухонному столі.

На роботі в мене переважно не було багато часу на роздуми. Окрім квапливих людей, які швиденько забирали свої ліки, до аптеки заходили й деякі постійні клієнти, що любили потеревенити.

Як правило, то були старі та одинокі люди, єдиною втечею з рутини для яких був похід до лікаря чи в аптеку. Я усвідомлювала, що моя професія передбачає й виконання соціальних функцій: не лише консультувати, але й вислухати. У той час, коли мені не дуже це дошкуляло, моя директорка одразу ж зникала, забачивши балакунів, налаштованих затриматися в аптеці на довше. Моя спортивна колега Ортруд теж злорадно бурмотіла:

— Гелло, твоя черга.

Іноді мені доводилося вислуховувати абсурдні історії, але здебільшого йшлося про «лиховісних» родичів. Невістка хоче її вбити, розповідала літня жінка, вона вже неодноразово давала їй більше крапель, ніж треба було. Власне кажучи, я ніколи не сумнівалася, що в деяких родинах справді траплялося Corriger la fortune,[8 Посприяти щастю (фр.).] а високі шанси на це були навіть у вузького кола співмешканців.

Здебільшого в аптеку заходять матері, які шукають ліки для хворої дитини, бабусі чи чоловіка, а заодно купують протизаплідну таблетку для самих себе. Винятком був Павел Зіберт, невеселий чоловік середнього віку, який мешкав поблизу й ходив на закупи для своєї сім’ї. Моя директорка взяла його за компанію, коли я запросила її на святкування новосілля.

То був тихий, симпатичний чоловік, який нікого не втягував у розмову. З часом на основі приготовлених рецептів ми вивідали, що його жінка перебувала на психіатричному лікуванні. Від Доріт моя цікава керівниця дізналася, що бідолашна страждала на психоз і мала параноїдальні напади з галюцинаціями.

Я була сама в аптеці, коли цей гідний співчуття й водночас показний мужчина зайшов перед самим закриттям. Цього разу він здавався більш приступним.

— Як справи у вашої дружини? — наважилася я запитати.

Він кинув на мене уважний погляд.

— Вона тимчасово в лікарні.