«Підставка, — збайдужіло подумала Лариса, — явна підставка. З’ясувати в наших болотах те, хто є справжнім власником купин, часто-густо просто неможливо. Але дітлашня попрацювала на совість».

— Спасибі, — виліпила губи в посмішку, — величезне спасибі…

— Та чого там! — задоволено розплився було Бутейко й відразу ж скривився: рубці роз’ятрив. — Це ж тільки початок. От ми не сьогодні-завтра оту Варвару Опанасівну відловимо й…

— Ні-ні! — випросталася Лариса Леонідівна, хитнувши на грудях розп’яття мобільника. — І думати киньте! Далі я сама.

«Та що ти сама в своєму стані зробити можеш?!» — подумала гірко.

— Земельні питання — серйозні питання, — мовила в голос. — В усі часи. Їх серйозні люди й вирішують. Мало тобі, чи що? — зиркнула на покраяне обличчя Артема.

Той ніяково затупцював на місці.

— От би тачку знайти, з якої в хлопців куляли, — мрійливо протягнула Тамара. — Може, це Варвари Опанасівни тачка? А чого? Якщо вона в такому ніжному віці пів-Гременця скупила, то вже вошиве БМВ…

— А навіщо його шукати? — раптом, втупивши очі в простір, невідомо в кого запитав Артем.

Жінки ж запитально втупилися в нього.

— Я ж тоді, біля міліції, — пояснив хлопець, — плани робив. Ота БМВуха має десь на них бути.

— Ну, Бутейко! — ахнула Тамара. — Завжди казала, що ти — чайник. — І загорлала, кидаючись до плити: — Чайник, чайник виключи!

— Почекайте, почекайте, — спробувала заспокоїти молодь Лариса Леонідівна. — До чого тут БМВ?! Адже, скоріше, це діяли конкуренти цієї Чугайстер. Бо для чого тій, нею ж купленого… вибачте, — зиркнула на молодят, — …кореспондента та залякувати?

— Так просто ж, Ларисо Леонідівно, — захвилювалась непідкупна молода зміна, витираючи на плиті розлитий кип’яток, — знайдемо конкурентів, то зможемо й на Чугайстер натиснути. І навпаки… Теорія симетричної побудови всесвіту… І нехай Маша щось фуркне!.. Ну, Бутейко, ти лантух!.. Дуй в редакцію. Шукай оті свої плани і на млі ока — назад. Правильно, Ларисо Леонідівно?

Та лише руками розвела.

А хвилин за сорок, дивлячись на монітор з зображенням по-хижому приземкуватого авто, вкарбованого в перспективу вулиці, все намагалася щось згадати і ніяк не могла цього зробити. Тамара з Артемом сопли за спиною.

БМВ стояло трохи боком, номери прикривала машина, що припаркувалась попереду, але на правому крилі можна було розрізнити якусь цяточку. Лариса гранично збільшила картинку, але ота цяточка перетворилася лише на туманну плямку. І все.

— Ви оту позначку роздивитися хочете? — зрозумів нарешті Бутейко. І не чекаючи відповіді, запропонував: — А давайте-но я трохи почаклую.

І Лариса мовчки уступила йому своє місце. А за десять хвилин стало зрозумілим, що вона зробила цілком вірно.

— Копать-потеть! — ахнула Тамарка, вдивляючись у невеличке й нечітке зображення на крилі автівки. — Так давайте просто зараз до міліції! Ми ж того баклана враз знайдемо.