Двері відчинялися повільно й знехотя. Вкрай зморено двері відчинялися. І жіночка, що виникла на порозі, теж виглядала вкрай змореною. Важко хворою. Без косметики, з недбало прибраним волоссям, в якомусь полинялому халатику, накинутому просто на голе тіло і з мобільним телефоном, що на шнурочку бовтався поміж грудей.

«Наче розп’яття у виснаженої спокутою грішниці», — майнуло в Тамарки, а вголос вона заспівала:

— Доброго дня, Ларисо Леонідівно! Це ми, Ларисо Леонідівно! Можна до вас, Ларисо Леонідівно?

Артем мовчки і якось надзвичайно по-дорослому посунув рукою свою подругу вбік і кахикнув:

— Ми, здається, знайшли, Ларисо Леонідівно…

Але навіть при цих словах і досі головна редакторка телекомпанії «Рандеву» не виявила жодних ознак хоч якогось збудження. Навпаки, повільно-повільно випростала руку й легенько доторкнулась до обличчя Артема.

— Болить? — спитала.

Тамара жалісно дивилася на них.

— Та ні, Ларисо Леонідівно, — зніяковів юнак. — Вже відболіло. Зараз так — залишкові явища.

Яременко зловила погляд Тамари, ледь насупилась і відсторонилася, пропускаючи гостей.

— Проходьте, проходьте. Не роззувайтеся. Давайте просто на кухню. Чай пити будемо.

Вигляд у кухні був похмурий. Чи то через зачинені жалюзі, а чи то через безлад на столі, посеред якого височилась майже повна пляшка коньяку й були розкидані обгортки шоколадних цукерок. Біля блюдечка з десятком підсохлих дольок лимону лежали упаковки якихось таблеток. Упаковки були цілими й неушкодженими. Лимонні дольки не торканими.

— Зараз, зараз, — уповільненою тінню рухалась Яременко. — Зараз я зі столу приберу.

Тамара з Артемом обмінялися швидкими поглядами, а потім хлопець рвучко відчинив жалюзі, а дівчина відсторонила господарку від столу:

— Сідайте, Ларисо Леонідівно, ми самі.

Та хотіла щось сказати, але потім кволо махнула рукою та й примостилася з краєчку стільця. Наче бігти кудись готова була першої-ліпшої миті.

За декілька хвилин на кухні стало і чистіше, і свіжіше, й затишніше, а Артем, що чаклував біля плити над чайником, доповідав:

— Отже, Ларисо Леонідівно, як ото вирахували ви, що усі негаразди наші з сюжету Веселина розпочались, то й розпочали ми на ваше прохання копати в цьому напрямку. Раїса Павлівна, звісно, дуже допомагала. Не деяких депутатів міськради вийшла…

— І виявилось, Ларисо Леонідівно, — перебила його Тамара, яка терпіти не терпіла чоловічу грунтовну послідовність, — що на ділянку під книгарнею претендує така собі приватна підприємниця Чугайстер Варвара — ну й погоняло! — Опанасівна. В неї, виявляється, вже декілька гектарів землі в різних районах Гременця придбано. Але найцікавішим…

— Найцікавішим, — знову втрутився Бутейко і Тамара ображено закопилила губу, — виявилося те, що років цій Варварі Опанасівні від народження двадцять і є вона студенткою нашого Інституту економіки та новітніх технологій.