– Аякже. Знаєш, є в Снігуріані планетка… Громовуха називається… страшенно висока активність літосферних плит, вулканізм, грозова активність, таке інше. Так от там цього добра просто до чорта, хоч сракою їси, і це не для красномовства, бо більше там їсти нічого нема, – він захихотів. – Словом, тамтешні лишень із камінчиків і живуть. Вони їх на вагу на їдло та медикаменти вимінюють. Вигідне діло, тільки дуже ризиковане, бо там їдло – то валюта, та й корабель можуть спробувати віджати.

– То ти так корабель і втратив? – поцікавився Саїд без усякого співчуття. Мігель йому не подобався.

Той спохмурнів:

– Та ні, на Громовусі відбитися – раз плюнути, звісно, якщо ти не повний лузер. Станери вирішують питання. Я ще чесний, дехто, між іншим, просто прилітає, оголошує бартер і гасить місцевих станерами, відбирає камінчики та й линяє. А я їм чесно залишив їдла та ліків на відповідну вагу. І не лайна, а нормальних протеїнових концентратів та універсальних антибіотиків. Корабель я потім роздовбав… то вже інша історія. То що, ти камінчики будеш брати?

Мігель розкрив коробочку. На чорній м’якій підкладці лежали гладенькі, але необроблені камінці розміром з вишню кожен – один синій, один червоний, один чорний, і всі мінливо переливалися.

– Ну, сертифікат я навіть питати не буду, – протягнув Саїд, задумливо дивлячись на камінці. Якщо камені й справді натуральні, то після перепродажу на тій же Кафі можна буде мати подвійний зиск. Якщо не більше. Навіть за вирахуванням усіх супутніх витрат. А якщо камені фальшиві… він втратить тисячу галактів. Тисяча галактів – це не дуже великі гроші, але й не малі.

Він узяв чорний камінець, роздивився, поклав назад:

– Пропозиція гарна. Але я камінці лише з жінкою купую, вона в них тямить.

Мігель сховав коробочку:

– Так у чому ж справа? Приводь жінку, хай дивиться.

Саїд підманив Салмана:

– Зганяй за Лейлою.

Той кивнув та щез. Саїд тихцем видохнув: Салман не дурник, зметикував, що до чого. Саїд ладен був прозакладати своє кібер-око, що Салман докладно про все доповість Харитону, і крім Лейли приведе ще когось на підтримку.

– Ну, півгодини чекаємо, а ти б камінці би приніс усі, якщо годящі – то ми б вибрали.

Смаглявий зітхнув та озирнувся:

– Еге ж, я їх принесу, а твої здоровила так відберуть. Принаймні спробують точно.

Саїдові навіть обурення вдавати не довелося – так його образила підозра в нечесності:

– Ти що верзеш? Чого ображаєш?

– А то я не чув про Кафу та ваші манери, – буркнув Мігель, недвозначно торкнувшись бластера, що висів в нього на перев’язі. – У вас там кого обвести чи що відібрати – люба справа. І за гріх не ставлять.

– Ой, можна подумати, тут не так, – Саїд відхилився на спинку стільця, продовжуючи свердлити Мігеля поглядом. – У нас – як усюди. А ти подумай от що: ти сам, корабель втратив, тобі єдиний вихід – якомога швидше товар збути, та купити якесь корито… команду винайняти.