Реєстратор сплюнув:

– Ну нічому люди не вчаться. Ну от що не місяць, так обов’язково якісь довбні знайдуться, котрі вважають, що розумніші за всіх. І рибку зжерти, і кістками не вдавитися хочуть.

Саїд удав здивування (потай радіючи, що татуйована дикторша відволікла реєстратора від думки втюхати Саїдові казна що):

– Тобто, поза портом сісти? А хіба вигідно?

– Та в цілому – вигідно… іноді, – реєстратор, попри всі Саїдові сподівання, нічого не забув і підманив смаглявого чоловічка до стійки. – Місцеві – себто місцеві селюки – жадібні шопіпець, податок сплачувати не хочуть, а товар скинути поза портом – ще й як хочуть. І от усіляка наволоч, котра в Снігуріану валандається, теж норовить повз біржу торганути. Ну й знаходяться жлоби, що хочуть вигідніше та без податку оборудку провести… Зара полювання почнеться, весело стане… як тільки вирахують, де саме мазафаки сіли.

– А що, хіба не вирахували? – здивувався Саїд, і прикидатися не довелося. Реєстратор скривився:

– Велика Пляма. Це такі захеращі, матінко люба. Джунглі, болота, таке інше… А супутник у нас один лише. І він екранування погано пробиває. Так що не менше ніж півдоби мине, перш ніж мазафаків відшукають, хіба що в кого інформатори серед селюків є… Але то нічого, за останній рік ще не бувало, щоб хитрожопі легко відбулися. Он, бачиш? – реєстратор показав кудись в глиб павільйону. Саїд глянув та хекнув: там на великому кронштейні під стелею висіла закіптюжена та обпалена середня броня зі знятим шоломом. Із коміра стирчав не менш закіптюжений череп. А на грудях висіла табличка, писана інтерлінгвою, фахумом та поліславом¹⁴: «Він не сплатив податків».

– Жорстко тут у вас. У нас на Кафі просто мультони нирки палицями відіб’ють та всі бабоси відберуть – у якості компенсації, – сказав Саїд. Реєстратор кивнув:

– У вас там своя специфіка, астероїд все ж таки. Не попалиш – замкнений же простір… Ну то що, обговориш із Мігелем? Чи тобі на деревину наводку дати?

Саїд завагався. Але тут раптом зметикував, що Лейла ж має в камінні тямити. Принаймні він сподівався, що тямить.

– Ну, камінці обговорити можна. Але купувати буду лише з жінкою. Вона в цьому краще метикує.

– А то вже справа ваша. Мені головне – щоб відсоток з оборудки сплатили. Втім, це вже не твоя турбота, в нас продавець податок платить. А якщо з Мігелем не домовитесь – підійдеш, я тобі знайду деревину. Адже бакшиш відробити треба, інакше фарту не буде.

Так і опинився Саїд за столиком у загородці павільйону, призначеній для обговорення угод. До столика підкотив робот-офіціант, але ні Мігель, ні Саїд нічого брати не стали. Салман та Ахмед, старанно вдаючи охоронців, стирчали праворуч і ліворуч за спиною Саїда, чим явно нервували Мігеля.

– Ну? – втупився на нього Саїд. Мігель зам’явсь, нервово подивився у бік реєстраторської стійки, але там вже товклися інші відвідувачі біржи. Мігель перевів погляд на похмурих Салмана та Ахмеда.

– Е-е…

– Мені сказали, в тебе хороший товар. То показуй, – Саїд зазначив про себе, що його тренування «зроби страшне обличчя» дарма не минули. Можливо, ефект важкого погляду та похмурої пики досягався за допомогою кібер-ока та залишкового післяопікового паралічу лицьових м’язів (Олекса сказав, що доведеться дві нервові гілочки імплантувати, але це не в похідних умовах). Як би там не було, але працювало.

Мігель зітхнув, поліз за пазуху та вийняв маленьку коробочку, розміром з пів-долоні:

– Зразки каменів. У мене їх із собою по п’ятдесят штук, різного розміру, від трьох каратів до шести, але всі іризують. І блискавкові також, – говорив він на астролаті¹⁵, й Саїд машинально перейшов на цю мову.

– Природні камені? – Саїд знав, що 90 відсотків дорогоцінного каміння на ринку – штучно вирощені, тому відносно дешеві, а от справжні, природні камені – дорога рідкість. От би ще вміти їх розрізняти… штучні камені, хоч за складом були ідентичні натуральним, якось хитро маркувалися виробником. Якщо, звичайно, виробник був чесним та цінував ліцензію. Існували й нелегальні фабрики, які намагалися додавати в каміння «випадкові» домішки та робити вади, щоб їхні камені могли видатися справжніми. Але все ж професійні ювеліри якось відрізняли.

Мігель переконливо закивав: