— Дідько, було б незле, правда ж? Кому під силу написати навіженішу книжку, ніж Констанс, злобнішу, ніж самій Реттіґан. Даю голову на відріз, що вона приречена стати бестселером! Вкладайся у ліжко разом з Реттіґан і прокидайся під проливнем золотого дощу. Збігайте махом вниз і збалакуйтеся з видавцем. Відсипете мені трохи грошенят із гонорару. Ну як, по руках?
— Гонорару?
— Отеперечки піднесіть мені ще печива «Малломарс» та більше пива. Чи ваші язики досі сверблять? Хочете далі теревені правити?
Я згідливо кивнув.
— Он там на іншому столі… — він показав на ящик з помаранчами, — лежить перелік гостей, запрошених на весілля.
Я підступив до ящика з помаранчами, на якому були скупчені квитанції; почав перебирати
— Ви коли-небудь мізкували над тим, звідкіля походить назва Каліфорнії?
— До чого це?..
— Стули писок. Коли в тисяча п’ятсот дев’ятому іспанці відступали з Мексики, прямуючи на північ, то повсюди цурпелили зі собою книжки. В одній із них, виданій у Іспанії, розповідалося про королеву амазанок, яка владичила у краї достатку, де з-під землі били молочні струмені та пульсували медові артерії. Звали її Каліфією. А землю, на якій панувала королева, нарекли Каліфорнією. Усе завдяки іспанцям. Саме вони, спинивши нараз свою ходу, опустили погляд, озираючи долину, виповнену медом та молоком. І в пориві дали їй назву.
— Каліфорнія?
— Що ж, окинь оком перелік запрошених.
Я глипнув і почав читати.
— Каліфія! Боженько мій! Ми старалися зв’язатися з нею сьогодні. Де вона заподілася?
— Те саме багнулося довідатися Реттіґан. Не хто інший, як велична Каліфія, передвіщала наше неминуче одруження, втім, і словом не обмовилася, що за ним — невідворотний крах. Отак Реттіґан узяла мене в лабети, скликала юрму гульвіс, аби впивалися шампанським. І все через Каліфію. Вона й сьогодні тут ніяк не вгавала, надриваючи горло із глибини газетного тунелю: «Де, в біса, її носить? Ти точно маєш знати!»
«Богу духа винен, — я намагався докричатися до зворотного краю тунелю. — Іди, Констанс! Каліфія занапастила обидва життя. Іди і спробуй позбутись її раз, потім удруге. Вбий Каліфію!»
Знесилена мумія звалилася на постіль.
— Ви сказали це, — вирішив перепитати я, — сьогодні опівдні?
— Щось таке, — зітхнув старий. — Я випровадив її, охоплену жадобою крові. Сподіваюся, вона розшукає ту кінчену астрологиню і… — його голос задрижав. — Можна ще «Малломарс»?
Я поклав печиво на язик старого. Солоднеча розтанула. А він пожвавішав.
— Дивлячись на це безкосте чудо, ти б ніколи не подумав, що десь у банку воно зберігає півлимона. Можеш піти пересвідчитись. Я реанімовував волл-стритські акції, передаючи повітря з рота в рот тим, які ще не встигли до ручки охляти, а лише впали у сплячку з тисяча дев’ятсот сорок першого через Хіросіму,[85] Еніветок[86] і Ніксона.[87] Тоді й подумав: а чому б мені не придбати «Ай-Бі-Ем»,[88] та й «Белл»[89] заодно. І ось зараз я надбав цей розкішний маєток із виглядом на Лос-Анджелес. Єдине, що справляти нужду доводиться надворі в «Енді Ґамп» клозеті.[90] До того ж «Глендейл Маркет»[91] витрясає з мене чимало грошенят за посильного хлопчака, який притарабанює «Спем», консервований чилі та пляшкову воду. Просто «Життя Райлі»![92] Тепер ви достатньо покопирсались у моїй минувшості?