— Але чому? Чому вона стала б це робити?

— Іммі ніколи не відчувала себе як удома. Ти знаєш, що це правда. Вона казала про це в записці, — Джул ковтнула, а потім сказала те, що — вона була впевнена — Форрест хотів би почути. — Як гадаєш, як мусимо вчинити? Я не знаю, що робити. Ти перша людина, якій я про це розповіла.

— Я вже їду, — сказав Форрест. — Викликай поліцію.

За дві години у квартирі з’явився Форрест. Вигляд він мав спустошений і неохайний. Він приніс свої сумки з готелю і заявив, що спатиме на дивані в кімнаті, поки все не владнається. Джул могла зайняти спальню. Форрест додав, що жоден із них не мав залишатися на самоті.

Вона не хотіла, щоб він був тут. Вона почувалася сумною і вразливою. Поряд із Форрестом вона вважала за краще надягти свою броню. Утім, на нього можна покластись у тяжкій ситуації, тож вона дозволила. Він почав писати та телефонувати людям, і розмовляв з усіма з надзвичайною люб’язністю, про яку Джул раніше й не здогадувалася. Подружжя Соколофф, їхні друзі з Мартас-Віньярда, друзі Іммі з коледжу — Форрест особисто зв’язався з усіма, охайно викреслюючи їх зі списку, який він склав.

Джул зателефонувала до лондонської поліції. Вони галасливо увійшли, поки Форрест розмовляв із Патті. Копи взяли записку з почерком Імоджен, а відтак попросили Джул і Форреста скласти заяви.

Вони погодилися, що це не схоже на те, що Іммі поїхала подорожувати. Її валізи були в шафі, як і її одяг. Її гаманець і кредитні карти лежали в сумці, яку вони знайшли. Однак її ноутбука в квартирі не було, водійські права і паспорт також відсутні.

Форрест запитав поліціянта, чи може записка про самогубство бути підробкою.

— Можливо, викрадач хотів, щоб ми повірили в те, що є, — припустив він. — Або, можливо, це була записка, яку її змусили написати? Чи можна якось визначити, чи змушували її це робити?

— Форресте, записка була в хлібниці, — лагідно нагадала йому Джул. — Іммі залишила її для мене в хлібниці.

— Чому ви думаєте, що міс Соколофф могли викрасти? — запитав офіцер.

— Гроші. Хтось міг тримати її заради викупу. Дивно, що її ноутбука немає. Або її могли вбити. Наприклад, той, хто змусив її написати записку.

Офіцери поліції слухали припущення Форреста. Вони підкреслили, що саме він був головним підозрюваним: колишній хлопець, який нещодавно приїхав до міста, шукаючи Імоджен. Але вони також дали зрозуміти, що насправді вони не вбачають тут жодного злочину. Вони шукали ознаки боротьби, але не знайшли анічогісінько.

Форрест сказав, що Імоджен могли викрасти за межами квартири, але поліціянти нагадали йому про хлібницю. «Записка про самогубство все пояснює», — сказали вони. Вони спитали, чи то дійсно почерк Іммі, і Джул відповіла, що так. Вони запитали Форреста, і той також відповів ствердно. Принаймні схожий.

Джул надала їм британський телефон Імоджен. У ньому були лише дзвінки до місцевих музеїв і електронні листи від батьків, Форреста, Вівіан Абромовіц і ще кількох друзів, яких знала Джул. Полісмени попросили банківські записи Іммі. Джул надала їм кілька документів, що були роздруковані з відсутнього комп’ютера. Вони лежали в шухляді стола у вітальні.

Офіцери обіцяли обшукати річку та знайти тіло Імоджен, але вони також зазначили: якщо вага її тіла була збільшена за допомогою каміння, то воно швидко не спливе. Ймовірно, тіло віднесло течією подалі від Вестмінстерського мосту.

Пошуки триватимуть кілька днів або навіть тижнів, якщо її взагалі знайдуть.