Іммі зашепотіла у вухо Джул:

— Мелоді, а потім Бейкон. Мелоді Бейкон.

— А середнє ім’я було? — запитала Джул.

— Ні.

Джул не засміялася, навіть не всміхнулася. Вона двома руками обійняла Іммі. Вони вдивлялись у море.

— Ти відчуваєш себе Мелоді?

— Ні, — Іммі була замислена, — але я також не відчуваю себе Імоджен.

Вони спостерігали за парою мартинів, які щойно приземлилися на скелю поруч.

— Чому померла твоя мама? — зрештою спитала Джул. — Чи було про це у тому документі?

— Перш ніж прочитати, я вже здогадувалася щодо основної причини, але так. У неї було передозування метадоном.

Джул збагнула ситуацію. Вона собі уявила, як її подруга немовлям у мокрих пелюшках повзає по брудній постільній білизні, тимчасом як її мати лежить поруч замурзана і під кайфом. Або мертва.

— У мене на правому плечі два шрами, — заговорила Іммі. — Маю їх, відколи переїхала жити до Нью-Йорка. Наскільки знаю, вони завжди у мене були. Мені ніколи не спадало на думку запитати про них, але медсестра у Вассарі сказала, що це опіки. Наче від цигарки.

Джул не відала, що сказати. Вона хотіла розв’язати проблеми крихітки Іммі, але Патті та Ґіл Соколофф вже давно зробили це.

— Мої батьки також мертві, — врешті вимовила Джул. Уперше вона говорила про це вголос, хоча Іммі вже знала, що Джул виховувала тітка.

— Я це зрозуміла, — сказала Іммі. — Але я також утямила, що ти не хочеш про таке говорити.

— Не хочу, — погодилася Джул. — У будь-якому разі, не тепер, — вона відхилилася, віддаляючись від Імоджен. — Поки що я не знаю, яку історію про це розповісти. Вона не… — слова зраджували її. Вона не могла відшукати щось, як Іммі, аби знайти себе. — Історія не складеться.

Це було правдою. На той час Джул лише починала складати первісну казку, на яку згодом посилатиметься, але вона не могла, не могла більше нічого сказати.

— Усе гаразд, — заспокоїла її Імоджен.

Вона залізла в наплічник і витягла грубу плитку молочного шоколаду. Потім наполовину розгорнула її і відламала шматки для Джул та для себе. Джул сперлась об скелю, шоколад танув у роті, сонце зігрівало їй обличчя. Іммі відганяла мартинів, які жебрачили поруч, горлаючи на них.

Джул відчувала, що повністю знає Імоджен. Між ними усе було зрозумілим, і так завжди буде.