— Припустимо, я не захочу вам розповісти.

Паркінс знизав плечима й дістав сигарети:

— То ваша справа, синку.

— Я вечеряв у Сюзен з її рідними. Пограв трохи в бадмінтон з її батьком.

— Певен, він вас теж обіграв. Він завжди побива Ноллі. Ноллі уголос марить, ледь не волає, як би йому хтілося бодай разок перемогти Білла Нортона. О котрій ви звідти пішли?

Бен розсміявся, але цей сміх не був сповнений великої кількості гумору.

— Ви доколупуєтеся аж до кості, хіба не так?

— Знаєте, — сказав Паркінс, — якби я був ’кимсь з отих нью-йоркських детективів, отих, що по телевізору, я міг би подумати, що у вас є що приховувати, так ви витанцьовуєте польку круг моїх запитань.

— Нічого мені приховувати, — сказав Бен. — Я просто втомився бути в місті чужаком, на якого показують пальцями на вулиці, на якого, підштовхуючи одне одного ліктями, кивають у бібліотеці. А тепер, під типовим для маклера-янкі претекстом, сюди з’являєтесь ви, намагаючись вивідати, чи не ховаю я у своїй шафі скальп Ралфі Ґліка.

— Годі, я такого не думав, зовсім ні, — вдивлявся він у Бена понад своєю сигаретою, і очі його скрем’яніли. — Я просто намагаюся вас відособити. Якби я думав, що ви бодай якимсь чином, хоч якось із цим пов’язані, ниділи б ви вже в арештарні.

— Гаразд, — мовив Бен. — Я пішов від Нортонів близько чверті по сьомій. Прогулявся в бік Шкільного пагорба. Коли стемніло вже так, що майже нічого не видно, я повернувся сюди, дві години писав, а потім ліг спати.

— О котрій ви повернулися сюди?

— Чверть по восьмій, гадаю. Близько того.

— Ну, це не відмиває вас так чисто, як мені б хотілося. Ви кого-небудь бачили?

— Ні, — сказав Бен. — Ні душі.

Паркінс нерозбери-що буркнув і підійшов до друкарської машинки.

— Про що ви зараз пишете?

— Не ваша, чорт забирай, справа, — відповів Бен, і голос у нього став ніяковим. — Я буду вам вдячний, якщо ви триматимете свої руки й очі подалі від цього. Якщо тільки ви не маєте ордеру на обшук, звичайно.

— А ви таки вразливий, ге? Для людини, яка сподівається, що її книжки читатимуть.

— Коли воно переживе три чернетки, редакторські правки, коректорську вичитку гранок, остаточний набір і друк, я особисто подбаю про те, щоби ви отримали чотири примірники. З автографами. Зараз же це підпадає під визначення «приватні документи».