Скуплявся він у цілковитій тиші. Тутешні завсідники сиділи довкола великої печі «Перлина Кінео»[94], яку ще батько Мілта переробив з дров’яної на нафтову, курили, задумливо поглядали в небо і краєчком ока спостерігали за цим незнайомцем.
Коли Мілт закінчив пакувати покупки до великої картонної коробки, Стрейкер сплатив готівкою — двадцяткою й десяткою. Він забрав коробку собі під пахву і знову зблиснув до них тією цупкою, позбавленою гумору усмішкою.
— Всього вам доброго, джентльмени, — промовив він і пішов.
Джо Крейн набивав «Плантаторським» свою кукурудзяну люльку[95]. Клайд Корліс прокашлявся і сплюнув суміш харкотиння з жувальним тютюном у пом’яте відро біля печі. Вінні Апшо видобув з жилетки свою стару сигаретоскручувальну машинку «Топ», насипав туди доріжку тютюну і вставив набряклими від артриту пальцями цигарковий папір[96].
Вони дивилися, як незнайомець підважує і кладе коробку в багажник. Кожен з них розумів, що коробка разом з бакалією мусить важити фунтів з тридцять, і всі тут бачили, як він, виходячи, підхопив її собі під пахву, немов якусь пір’яну подушку. Він обійшов машину до водійських дверцят, сів за кермо і рушив на Джойнтер-авеню. Машина поїхала вгору на пагорб, повернула ліворуч на Брукс-роуд, зникла, а за пару хвилин показалася знову крізь мереживо дерев, зменшена тепер відстанню до іграшкового розміру. Вона завернула на Марстенів заїзд і зникла з очей.
— Чудернацький парубок, — промовив Вінні.
Він встромив свою сигарету до рота, відщипнув з її кінчика кілька зайвих крихт тютюну і дістав у себе з жилетної кишені кухонного сірника.
— Певне, один з отих, що відкупили ту крамницю, — сказав Джо Крейн.
— І Дім Марстена також, — погодився Вінні.
Клайд Корліс перднув.
Пет Міддлер з величезною цікавістю колупав мозоль у себе на лівій долоні.
Минуло п’ять хвилин.
— Гадаєте, в них із цим вийде щось путнє? — запитав Клайд, ні до кого конкретно не звертаючись.
— Можуть, — сказав Вінні. — Влітку вони можуть ще й як розкрутитися. Важко щось загадувати наперед у теперішні часи.
Загальне мурмотіння, майже зітхання на згоду.
— Дужий парубок, — каже Джо.
— Ейа, — гукає Вінні. — А то ж був «паккард» тридцять дев’ятого, а на нім ані цятки іржі.
— Цей сорокового, — сказав Клайд.
— У сорокового підніжок не було, — сказав Вінні. — Цей тридцять дев’ятого.
— Тут ти помиляєшся, — сказав Клайд.