— Г-Г-Господи, — сказала Рене, опанувавши себе. — Т-т-так х-х-холодно. Що... що?

— Тебе нак-к-качали. Рагу. Хотіли нас убити. Джон. Джон, — Гарпер мусила спинитися і перевести подих.

Замість пояснювати на словах, Гарпер просто тицьнула пальцем на те, що лишилося від катера. Ніс судна вже пішов під воду, корма здійнялася в повітря. Великі іржаві лопаті гвинта, обвішані водоростями, повільно оберталися у темряві. Полум’я тріскало й шипіло, поки «Меґґі Атвуд» поволі занурювалася у воду. Стовп густого чорного диму здіймався в нічне небо. Тоді Гарпер перевела палець з охоплених полум’ям решток судна на Фенікса, від якого тепер лишилася тільки яскрава жовта цятка сяйва вдалині, подібна до світіння пасажирського літака.

Рене дивилася на неї геть розгублено. Дія дурману й досі не вивітрилася цілком, подумалося Гарпер. Жінка зараз навряд чи в стані скласти найпростіший логічний ланцюжок.

До них підпливла Еллі, взяла Гарпер за руку. Тепер вони трималися вервечкою, усі четверо, борсаючись у темній крижаній воді. З рота Гарпер йшла пара. А може, то був дим.

— Ми помремо, — проскімлила Еллі. — З-з-замерзнемо на смерть.

— С-співайте, — вимовила Гарпер.

Еллі недовірливо зиркнула на неї.

Гарпер підвищила голос і завела:

— In every j-job that must be done, there is an element of fun! Find the f-f-fun and, snap! The job is a game![183]

— Нащо? — запитала Еллі. — Нащо? Це т-т-тупо! Все скінчено. Є якась різниця, чи померти за д-д-десять хвилин, чи за д-д-десять годин? Ми тут усі потонемо.

Гарпер продовжувала співати.

— And every task you undertake, becomes a piece of cake... співай давай, бляха! Я не буду з тобою сперечатися!

Останню частину вона проспівала в тон мелодії.

Рене, кліпаючи й розтираючи пухкими руками обличчя, долучилася до Гарпер.

Вони брикалися у воді, їхні голоси підносилися і стихали у такт їхнім рухам на хвилях.

Руки Еллі, вкриті закарлючками драконячої луски, засяяли: жовте світло ширилося від зап’ястків, пірнаючи під рукава змоклої футболки. Теплий блиск полинув з-під каптура жовтогарячого дощовика. Очі дівчини жевріли золотом.

Сяйво, здавалося, збігло її тонкими блідими пальцями, перекидаючись на долоню Гарпер. Жінка відчула тепло, насичене, затишне тепло, яке розтікалося рукою, здіймаючись до тулуба, немов струмені гарячої води у душі.

Їхні тіла диміли у крижаній воді. Коли Гарпер поглянула на Рене, то побачила, що очі жінки блищать. Комір її блузки був розірваний, оголену шию прикрашало осяйне кольє з золотавих смужок.

— Як щодо Ніка? — вигукнула Еллі, коли вони доспівали «Ложечку цукру».