Дон припав на коліно поряд з Гарпер. Він дістав з кишені маленького ножа, розгорнув лезо, тоді запитально глянув на неї. Гарпер кивнула. Чоловік скрутив пуповину петлею і розрізав її двома порухами. Згусток крові й плідного плину порснув йому на руку.

— Ан-Тра, — сказав Дон.

— Будь здоровий, — відповіла Рене.

Кутик його рота смикнувся у втомленій усмішці.

— Це в Ініширі. Чув про нього по «BBC Ворлд Сервіс». У погодисту ніч можу до трийцяти різних країн по радіо зловить. Інішир — то один з островів Ірландії, а Ан-Тра — то місто. Вісім тисяч хворих. Цілковита урядова підтримка.

— Знову острів, — мовила Еллі. — Як нам знати, що це теж не фігня?

— Ніяк, — відповів Дон. — Та й судно це не призначене до трансатлантичного плавання. Нам дуже пощастить, якшо шось вийде. Дуже. Але то все, шо маю.

Еллі кивнула й повернула голову, мружачись від ранкового сонця.

— Що ж. Більше нам сьогодні й так нема чого робити.

Сама Гарпер анітрішки не турбувалася. Вона була виснажена, але вдоволена. Товсті хмари розходилися, ясне небо на сході набуло майже досконалого відтінку блакиті. «День для плавання не гірший за інші», — подумалося їй. Та й мати Джона, здається, була ірландкою. Їй завжди кортіло побачити Ірландію.

Нік схилився до неї, щоб бути ближче. Він дивився на малу з зачудуванням та цікавістю, а тоді змахнув рукою, пишучи в повітрі. Гарпер всміхнулася і кивнула, а тоді нахилилася і приклалася носом до носика Ешлі.

— Гей. Твій старший братик хоче тобі щось сказати, — промовила до неї Гарпер. — Він каже «привіт». Каже, що радий познайомитися і вітає тебе на планеті Земля. А ще каже: «Готуйся до веселощів, маленька, бо надворі ясний ранок і це початок твоєї історії».

Розпочато 30 грудня 2010 року

Завершено 9 жовтня 2014 року

Джо Гілл, Ексетер, Нью-Гемпшир