— І ти зможеш тут заснути?

— Не знаю, — відповів він. — Рене он вдалося.

Гарпер зиркнула на інший бік корми. Нік спав, припавши щокою Рене до грудей. Жінка теж спала, схилившись підборіддям малому на голову. Еллі лишалася бадьорою, стискаючи обома руками краї рятувального жилета і злісно позираючи у капітанську рубку.

— Джоне, — почала Гарпер. — Джоне, чого Рене спить? Хто тут може спати?

— Нуу, ти ж сама казала. Ми сьогодні пройшли щонайменше п’ятнадцять миль, і...

— Розбуди її, — промовила Гарпер.

— Я не хочу її будити.

— Спробуй. Будь ласка.

Пожежник скоса позирнув на неї — очі під каптуром повнилися запитань, — а тоді підвівся на костурі й потягнувся до Рене, струснувши жінку за коліно.

— Рене. Рене, прокинься.

Судно здригнулося від хвилі. Джон втратив рівновагу, захитавшись, і поточився назад на сидіння, ледь не падаючи.

Рене всміхалась уві сні, не виказавши жодної реакції.

— Що з ними таке? — запитала Еллі.

Підборіддя Джона трохи опустилося. Гарпер здалося, що очі в нього стали якісь очманілі.

— Чорт забирай, — вилаявся Джон. — Може хоч раз усе бути гаразд?

Еллі струснула Ніка за плече. Хлопчик важко опустився, з’їхавши обличчям Рене на коліна.

— Рагу, — висловив припущення Джон.

— Кава, — мовила Гарпер.

— Але з Еллі все гаразд.

— Я не стала її пити, — мовила дівчина. — Не довіряла їм. Вдала, що п’ю, а коли ніхто не пильнував, вилила.