— Він правий. Як щось станеться з дітьми через те, що ми потягли з собою кота, я цього не витримаю. Це непомірний ризик. Та й до того ж... цілком може бути, що це все ж таки не мій кіт.
— Ти брешеш, Рене, я бачу тебе наскрізь, — промовила Гарпер. Вона повернула голову і зиркнула на двох дітлахів з виразом праведної люті. — Ваші голоси?
— Я за кота, — озвалася Еллі.
Нік здійняв великого пальця вгору.
— Ви з Джоном у меншості! — скрикнула Гарпер. — Містер Трюфель поїде з нами!
— Гарпер, — здригнулася Рене. —
— Ми можемо, — відказала Гарпер. — І будемо. Це, курва, демократія. Звикайте до неї.
Містер Трюфель вигнув спину, тулячись до щиколотки Рене, а тоді зиркнув на Гарпер так, наче іншого результату й не очікував.
11
Гарпер витягнулась у темряві поряд з Рене та котом, який примостився поміж жінками. Вони сховалися за трьома рядами вогнегасників, а Еллі з Ніком причаїлися під витками шлангу в іншому відсіку. В обличчя Гарпер лізла шерсть містера Трюфеля, тож із кожним вдихом вона вбирала крихту таємного життя кота за останні десять місяців: цвіль, пилюку, цвинтарний ґрунт, запах підвалів та високої трави, пляжу та дренажної труби, смітників та кульбаб.
Вантажівка дзижчала й пихкала. Наскільки Гарпер могла зрозуміти, зараз вони були на Саут-стрит, судячи з повільного просування та безперервної хитанини. На Саут-стрит було повно поворотів. Ось вони наскочили на вибоїну, і зуби в Гарпер цокнули.
— Подумати тільки, колись дорога до Мачіаза забирала п’ять годин. Скільки, думаєш, тепер піде? — тихенько запитала Рене.
— Ми не знаємо в якому стані магістраль. Пожежі минулої осені вирували від Бузбей-Гарбор до кордону. Тисячі й тисячі акрів землі. Хтозна, чи вдасться проїхати нею увесь шлях. Якщо доведеться якусь частину чи й усю дорогу йти пішки, то часу може піти... ну, чимало.
Муркіт містера Трюфеля луною розходився у тісному деревяному відсіку, — ритмічне деренчання, яке навіювало Гарп думки про музику з блюґрас-гурту, що лабає на пральній дошці[175].
— Та якщо дорога розчищена, то цілком
— Ми не знаємо, скільки часу доведеться вовтузитися по прибутті. Чи як часто вони висилають човни.
— Хіба ж не чудово було би врешті прийняти гарячий душ?
— Це вже тобі дурощі до голови полізли. Зараз ще почнеш марити нормальною їжею, яка береться не з бляшанки.
— Ти з ним вже переспала? — запитала зненацька Рене.
Вантажівка перемкнула передачу й почала прискорюватися. Вони полишили Саут-стрит і виїхали на Мідл-роуд. Асфальт під колесами тепер був новіший, Гарпер відчувала це за плавним рухом авто.