— Я про те, що вони можуть побачити у вогні.

— О, — на мить він стиснув губи. — Не думаю, що вона отак просто їм явиться. Та й до того ж, можливо, Сара захоче їх побачити. Ми не єдині, хто тужить за втраченим. Не єдині, кого огортає смуток.

Вона пробігла пальцями по його руці, а тоді стиснула долоню.

— Я таким сп’янілим від Блискоту ще не був... ну, я взагалі до Блискоту не долучався ось уже півроку, — він зітхнув. — Якось не було потреби в захисних перевагах злагоди і єднання, оскільки я навчився говорити зі спорою напряму. Вже й забув, як це приємно. Навіть коли ділишся чимось болісним, все одно це хороший біль.

Та чи справді вони ділилися думками й спогадами? Щодо цього Гарпер певності не мала. Діти у таборі Віндем були переконані, що спора — це своєрідна мережа, такий собі колективний інтелект, який ти носиш із собою на шкірі, органічна система, до якої може приєднатися будь-який інфікований. Без сумніву, луска могла передавати певні думки та почуття. Утім, знову ж таки, отримуючи кайф від Блискоту, людина схильна була дофантазовувати. Дарунок телепатії мав свою привабливість, але, на думку Гарпер, вистачало й уяви.

Упала зірка. Гарпер хотілося, щоб він сидів непорушно, лишався на місці, тримаючи її голову на плечі. Якщо часу й судилося колись застигнути, то вона воліла, щоб це була саме ця мить: бути поряд з Джоном, коли в повітрі витає запах весни.

Джон випрямився так рвучко, що вона ледь не впала. Він потягнувся через неї і почав крутити перемикач гучності.

Божевільна дамочка саме голосила про Його Величність Цабе Єна Юдовбивцю.

— О, ця надокучлива сука, — відказала Гарпер. Тверезою вона слова «сука» не вжила б, але п’яна Гарпер була менш манірною, а саме так вона зараз почувалася. — Знаєш, щоразу, коли мова заходить про того типа, Єна Юдовбивцю, вона оголошує інше звання. От він був гранд-маршал, а за якусь мить уже польовий командир. Якось їй неодмінно заманеться назвати його Піхволизом Могутнім...

— Шшш, — зупинив її Пожежник, повівши однією рукою.

Вона прислухалася. Жінка з радіо заявила, що Його честь пообіцяв відправити дванадцять укомплектованих людьми вантажівок у Мейн для боротьби з пожежами, що розгорілися знову. Екіпажам було наказано вирушати в п’ятницю по обіді, хвала Ісусу та Святому Духу...

— Ми пустимося за ними, — сказав Джон.

— За Ісусом та Святим Духом? — уточнила Гарпер. — Я думала, ми якраз цього намагаємося уникнути.

— За пожежними бригадами, — відповів він, вибалушивши очі. — Перетнемо міст і попрямуємо з ними до Мейну. Проскочимо у їхніх рядах крізь усіх інших.

Він повернув голову і зустрівся з Гарпер поглядом.

— Вони рушають за два дні. У цей час наступного тижня ми вже, можливо, будемо на острові Марти Квінн.