— Кіт залишиться тут, — сказав він їй.

Рене розтулила рота, щоб заговорити, але затнулася і втупилася в Пожежника. Вираз нерозуміння на її обличчі поволі поступився місцем похмурому смиренню.

— Звісно, — відповіла вона. — Безглуздо думати... звісно, ти правий.

Рене потерлася носом об писок кота, а тоді ніжно поставила його на землю.

— Ні! — скрикнула Еллі. — Що ти робиш? Ми можемо його взяти.

— Атож. Я повезу його з собою, — промовила Гарпер.

Вона згадала вираз, що промайнув на обличчі Рене, коли жінка побачила свого кота.

То було щось більше, ніж задоволення, — то був спалах шоку. Гарпер подумала, що десь глибоко в душі Рене вже здалася, перестала вірити в щастя — лишила мрії про нього разом з тілом Ґілберта у склепі. Тож раптова можливість відчути радість ошелешила її. Нік теж уже зістрибнув з вантажівки і припав навколішки, здійнявши пилюку, повільно підповзаючи з зосередженим, майже зачарованим виразом. Кіт вигнувся в Рене між ніг, сторожко споглядаючи за хлопцем нефритовими очима-намистинками.

— А якщо вони почнуть обшукувати задні шафки і знайдуть його? — запитав Пожежник.

— Подумають, що кіт сховався у вантажівці. Порегочуть собі.

— Ні. Вони почнуть скрізь нишпорити, ось що вони зроблять.

— Проголосуймо, — запропонувала Гарпер.

— Ніяких сраних, бляха, голосувань! Це небезпечно. Кіт залишиться.

— Містере Руквуд, — почала Гарпер, — я вже по саме горло сита людьми, які вирішили, що мають ексклюзивне право вирішувати, що безпечно, а що ні. Я спробувала шлюб — і п’ять років вислуховувала, що речі, які роблять мене щасливою, насправді мені лише шкодять. Я спробувала релігію — перестрашену церкву святого підспівування, храм Блискоту — і отримала приблизно те ж саме. Тож у нас тепер демократія, і ми проголосуємо. Не хнюпся, в тебе голос теж є.

— Потрійні овації виборчому процесу! — скрикнула Еллі.

Пожежник кинув розлючений погляд на неї та її брата.

— Більшість суспільств визнають, що діти не достатньо поінформовані, щоб брати участь у публічних дебатах.

— Більшість дітей не рятували твою кістляву невдячну сраку від публічного закидування камінням. Голосуймо. Усі ми. І я голосую за кота, — промовила Гарпер.

— Я голосую за майбутнє без котів, — сказав Джон, а тоді тицьнув пальцем у Рене. — Як і вона. Бо, на відміну від тебе, Рене Ґілмонтон розсудлива й обачна жінка. Правда ж, Рене?

Рене витерла мокру щоку рукою.