— О, та це було кілько місяців тому. Думав, що на жопську вибоїну наїхав. А виявилося, що то був «пріус» з кількома паяльниками всередині. Упс!
Знову регіт, цього разу гучніший.
Містер Трюфель підвів голову, зиркнувши з дороги на Гарпер, примружив очі, позіхнув, а тоді завів задню лапу і заходився лизати свої волохаті яйця.
— Щось я не бачу тебе в контрольному списку, — промовив хтось із вартових. Ворожим його тон не здавався, але й від сміху чоловік не заходився. — У мене тут є список усіх вантажівок, яким дозволено їхати на північ. Твоїх номерів немає.
— А глянути можна? — запитав Пожежник.
Зашурхотіли папери.
Гарпер опустила одну ногу на асфальтовану дорогу, поволі злізаючи бампером.
Вервечка обстріляних автомобільних каркасів тягнулася й тягнулася, опускаючись дорогою до початку мосту і зникаючи з очей. Гарпер розгледіла «універсал», лобове скло якого було поцятковане дюжиною дірок від куль. До заднього сидіння було пристебнуте дитяче крісло.
— О, тутки, — промовив Пожежник. — Оце-от. Ось-де моя красуня.
Гарпер здалося, що на якусь секунду акцент Джона прорвався, і вона задумалась, чи ще хтось це помітив.
— «Студебекер» тисяча дев’ятсот шістдесят третього року? Я не знавець, звісно, але щось і близько не схоже, що ця пожежна була вироблена у шістдесят третьому.
— Йой, та звісно ж, що ні. Не шістдесят третього. Тридцять шостого. Переплутали дві цифри. Ще й номерний знак, курва, не той. Скорше за все, то старі номери. Їх замінили на антикварні три... бляха, чи чотири? Мінімум чотири роки тому.
— Комусь за це гівна перепаде, — зітхнув чоловік.
— Угу. На рахунок
— Зробиш це?
— Ага. Навіть автографа поставлю.
— Чуєш, Ґлене? Може, хочеш я по Сі-Бі передам? — запитав хтось інший. Судячи з голосу, то був якийсь юнак, у якого ще навіть голос не зламався. — Я це питання можу за п’ять хвилин вияснити, з хлопцями з міськуправи.
Гарпер обома руками взяла Містера Трюфеля. Він тихенько нявкнув. Дівчина поволі рушила до вантажівки, а тоді заклякла, витріщившись на порожню будку.
Прилаштована до піддашшя, на неї дивилася відеокамера. Вона бачила себе в дещо розмитому зображенні на блакитному екрані всередині будки.
Жінка досі задивлялася на монітор камери стеження, коли перед нею виринув один з охоронців, ставши між Гарпер і запиленою будкою. Він був практично дитиною, з коротко стриженим волоссям, рудим, як морква, і з гвинтівкою «М-16» через плече. Гарпер дивилася йому прямо в спину. Якби він озирнувся і зиркнув на будку, то зустрівся б з нею поглядом — побачив би її на моніторі. Але натомість вартовий спрямував погляд до переду вантажівки, і вказав на будку великим пальцем.