Отут у Діни проклюнулися деякі підозри щодо причин цього раптового візиту. В рівному приязному голосі з’явилися металеві нотки:
– І що ж Ви хочете від мене?!
Гостя набрала повні легені повітря і видихнула, як в ополонку стрибнула:
– Відпустіть його до мене. Відпустіть!..
– Ви чекаєте на дитину?
– Ні… Тобто, так. Тобто, ні, я не вагітна. Але я мрію про дитину!
– І Женя… Тобто, Євген Тимофійович теж…Мріє? – Діна починала потроху закипати.
– Ну, він так прямо не казав, але ми палко кохаємо один одного. І дитині він буде радий, я знаю, я відчуваю. Он у Вас же є діти, буде з ким доживати на старість. А мого нареченого забрали перед самісіньким весіллям. Більше я його не бачила… Відпустіть, благаю!
– Нашу розмову закінчено, я вважаю. Мені треба поговорити з чоловіком. Залиште квартиру! – Діна через силу стримувала лють.
Дівчина вийшла. Діна від розпачу ладна була розтрощити все, що підпадало під руку. Сволота, брехун! Як він міг! Як же його тепер бути?! Негідник, зрадник!
Час було готувати вечерю, але з тремтячих рук все випадало, очі затягнуло сльозами.
Женя повернувся з роботи. Скинув пальто, зайшов до кухні поздоровкатися. Діна намагалася щось таки приготувати і тримала в руці склянку з олією.
– Привіт. Як пройшов день? – доброзичливо привітався Женя.
Діна не втрималася і жбурнула склянку в чоловіка, але влучила в стіну. По вапняній побілці розповзлася жирна неохайна пляма.
– Як пройшов день? А як в тебе пройшов день? Милувався з отією очкастою курвою? Геть від мене! Геть! Бачити тебе не хочу!
– Діно, що трапилося? Ти можеш пояснити спокійно?
– А ти сам не розумієш? Тобі треба розтлумачити? Так от, я кидаю тебе, і можеш йти кохатися з молоденькою! Тобі вже давно свербить, як бачу! Геть!
Женя поставив табурет біля дверей, важко опустився на нього і спробував вгамувати Дінину лють.
– Добре, добре. Зробиш, як вважаєш за потрібне. Але ти можеш вислухати мене бодай три хвилинки? Чи я забагато прошу?
Діну вже покинули сили. Вона відвернулася до вікна, аби не видно було сліз. Та все одно схлипування її викривали з головою.