– Є люди, що можуть допомогти – за відповідну подяку.

– І все зроблять?

– Та ні, тільки скажуть адресу, а там вже домовляйся окремо.

– Згодна. Скільки?

Ціна вже не мала ваги.

І нарешті було назначено день. Діна ледь чутно постукала в заповітну квартиру. На стук майже відразу відчинилися двері – запрошували ввійти.

– Гроші з собою?

– Так…

– Про мене ніде не згадувати.

– Так…

– І не волати.

– Так…

– Ну, ходімо вже.

У Діни ноги наче прикипіли до долівки. Хазяйка, не дочекавшись кроків, озирнулася. Сказала майже приязно:

– Та не полотній так – не ти перша, не ти остання. Завтра все буде позаду.

Увійшли до кухні. Стіл було заслано простирадлом, яке було старанно випране, але де-не-де в бурих плямах.

Діна, як уві сні, зробила кілька кроків.

– Лягай вже, – сказала хазяйка, порсаючись біля шухлядки. Дзенькнуло скло, почало відгонити азотом. Притисла до обличчя наркоз, примовляючи:

– Заснеш – нічого не відчуватимеш. Або бачитимеш кольорові сни. Деяким жінкам навіть вважається уві сні, ніби вони кохаються з чоловіком. Ото б завжди так – і не вагітніли б.

Голос чувся все тихіше й тихіше, поки не обернувся на нерозбірливе шепотіння… Та ні, не шепотіння, а шарудіння… Не шарудіння, а дряпання… Дряпання, що видають кігті десятків велетенських щурів, що наближуються і наближуються, обираючи мить, аби вчепитися в литку, видряпатися по одежі, добутися до шиї, обличчя… А тікати нема куди, бо позаду груба і стіна. Все. Найбільший щур зиркнув зненавистю – і уп’явся у щиколотку. Це стало за сигнал для інших – і за мить вже з десяток оскаженілих тварюк висіли, зачепившись зубами за плоть.